Завантажити мобільний додаток Завантажити мобільний додаток

Головна » Життя

НПП «Синевир»: – закарпатський тваринний «санаторій», фахівці якого лікували не лише ведмедів, а й левів

Новини про співпрацю реабілітаційного центру бурих ведмедів у Національному природному парку «Синевир» з іноземними партнерами вже не рідкість

За останні роки «Синевир» завдяки ініціативі й зусиллям директора Миколи Дербака істотно розширив діапазон інтернаціональних зв’язків. Однак звістка про те, що в центрі опікуються не тільки ведмедями, а й левами, все ж здивувала. Співробітник центру 30-річний ветеринар Михайло Маслей (на знімку) з ведмедями має справу щоденно, а от з левами, мабуть, — уперше. Але саме йому довелося нещодавно побувати у відрядженні в Африці, щоб доправити туди цих тварин, пише Голос України.

Карпатські ведмеді й африканські леви. Між ними мало спільного. Як так сталося, що вам довелося супроводжувати цих тварин до Південно-Африканської Республіки?

— Скажу одразу: розширення зв’язків із зарубіжними колегами дає неабияку користь, зокрема щодо обміну досвідом. Це стосується і співпраці з Благодійним фондом «Міжнародна організація Лоренса Ентоні». Саме з двома представниками цієї організації Лайонелом де Ланче та Анею Масяч, яка була й за перекладача, я побував на Африканському континенті.

— І з левами…

— Так. Супроводжував з України на південь Африки чотирьох левів. Туди, де їхня, так би мовити, справжня батьківщина і де вони почуваються королями серед різних видів тамтешніх звірів. А передувала цьому копітка робота. Тричі виїжджав у місто Самбір сусідньої Львівської області, де «царів звірів» утримував приватник, який добровільно забажав їх позбутися.

Спочатку я лікував тварин, а перед від’їздом провів вакцинацію і, звичайно, анестезію. Дорога була довгою. Відлітали ми з «Борисполя», а потім на пасажирському літаку дісталися турецького Стамбула, де здійснили пересадку на лайнер, на якому прилетіли у Порт-Елізабет Південно-Африканської Республіки. Потім був ще один переліт — цього разу на малому літаку до парку Кракахома, де вже довелося приводити звірів до тями. Там співмешканцями левів з України стали не тільки їхні родичі, а й носороги, антилопи, гепарди, буйволи, жирафи, велика пташина братія. Скажу, що на самопочутті «українського левового десанту» тривале транспортування негативно не позначилося. Як, між іншим, і на особисто моєму, хоча довелося різко змінити клімат.

— Два тижні перебування в іншому кінці світу. Які враження, пане Михайле?

— Лише приємні й незабутні. Був гостинний прийом у господарів, нам безоплатно виділили житло, харчування. А ще організували турпоїздки, зокрема в Йоганнесбург, в окремий парк носорогів.

Траплялися й казуси. Коли ми саме близько знайомилися з тамтешнім тваринним світом, зебра спровокувала агресію носорога, який несподівано накинувся на нас. Довелося джипу додати газу…

Але леви — не ведмеді. Робота з такими тваринами — швидше виняток. А що можете розповісти про роботу в нацпарку «Синевир»?

— Вона цікава, хоча начебто й буденна. Але відверто скажу, що робота мені дуже подобається. Тут постійні зміни. Ось і остання: у зв’язку з тим, що кількість клишоногих у реабілітаційному центрі зросла вже до 31 особини, підготовлено документацію для розширення площі, як синонімічно звикли йменувати, тваринного «санаторію» з 12 до 22 гектарів.

— Ми так розуміємо, що головні «мешканці» центру — це так само тварини, яких вдалося врятувати з приватних зоопарків чи цирків. Звідки зазвичай потрапляють до вас ведмеді та як швидко адаптуються до нових умов?

— Колишні місця перебування ведмедів неосяжні. Їх доставляємо практично з усіх куточків України — зі Львова, Тернополя, Житомира, Харківщини, Донеччини… І всі, як правило, вкрай виснажені. Якщо деяких ведмедів їхні господарі передавали до притулку охоче, то в окремих власників тварин доводилося забирати силоміць, за рішенням суду.

Першим поселенцем у нас став ведмідь Дюрій з Драгобрата. До речі, «географію» поповнення центру можна зрозуміти і з їхніх кличок: Беня з Козятина, Роза з Вінниччини, Потап з Луганщини, Бубочка з Харківщини…

Пристосування до нових умов відбувається у кілька етапів, перший з яких — карантин протягом 30 днів. Потім навчаємо підопічних обережно поводитися з електроогорожею, шукати собі їжу, заховану під камінням. Після карантину знайомство новачків у клітці із «сусідами» триває по кілька тижнів, бо хоч прибульці зморені, але зазвичай — злі. Коли адаптаційний період минає, ми випускаємо ведмедів на волю — у вольєр, до більшого гурту, де між тваринами панують переважно приятельські стосунки.

Здебільшого на перших порах для немічних ведмедів окрема норма харчування, а так в основному серед продуктів — морква, яблука, хліб, овес, риба, мед, сіль. Вгодованість наших вихованців очевидна. Для прикладу, колись захлялий Потап зараз важить півтони, Дюрій набрав понад 400 кіло.

— А часто хворіють ці великі хижі звірі з незграбним масивним тілом?

— Інколи травмують лапи, і доводиться загоювати їхні рани. Лікуємо зуби, бо теж болять, як і в людей… А так всі нівроку живі й здорові. За повної свободи на природі й підневільні циркачі-ведмеді швидко забувають про трюки і стають первісними дикунами.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Василь НИТКА.

Нагадаємо, Воловеччина робить впевнені кроки у бік туристичної привабливості (ВІДЕО)

Читайте також:Закарпатські греко-католики відвідали угорський Марія Повч, де спостерігали за театралізованим дійством Страстей Христових (ФОТО)

Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – підписуйтесь на наш канал в Telegram


загрузка...
Реклама
Реклама
Loading...