Нікому не потрібні: в Ільницькій гімназії №2 закрили класи для дітей з інвалідністю

26.07.2021 19:10 2111 0
Нікому не потрібні: в Ільницькій гімназії №2 закрили класи для дітей з інвалідністю

Ільницька гімназія №2 Іршавської міської ради, де навчаються діти з ментальною інвалідністю, опинилася на межі закриття. Педагогічних працівників, які працювали з особливими дітьми, міськрада прибрала зі штату. Опікуватися освітою і розвитком дітей тепер фактично нікому – крім рідних, котрі не мають для цього ні відповідних компетентностей, ні часу.

У закладі навчаються 33 дітей, 80 – з особливими освітніми потребами. За словами заступника директора з навчально-виховної роботи Ільницької гімназії №2 Петра Янтолика, їм конче необхідне цілодобове перебування в закладі, спеціальна програма і охоронно-педагогічний режим. Заступник директора наголошує – гімназія не переживала матеріальної скрути. Заклад розміщений у екологічно чистій зоні, забезпечений спеціалістами та набором навчальних засобів, необхідними кабінетами і всім, чого потребує згідно санітарних норм.

 

 

«Наш заклад створений у 60-х роках XX століття. Таким чином, йому на сьогоднішній день більше 60 років. Заклад з такою історією на сьогодні втратив право на існування лише через те, що внаслідок адміністративно-територіальної реформи опинився поза територією адміністративної одиниці – Іршавської міської ради», – пояснює Янтолик. 

Заклад передали на баланс Білківської ОТГ. Раніше Іршавська міська рада своїм рішенням вивела із штату закладу ставки людей, які працювали з дітьми з особливими освітніми потребами. Таких працівників було 47. На сьогоднішній день всі вони звільнені. 

 

 

 

Для відстоювання своїх інтересів заклад звертався до Хустської районної ради, Хустської РДА та депутатів. Звернення, за словами пана Янтолика, просто переслали вниз до Іршавської міської ради, яка надала їм відповідь. Керівництво гімназії про цю відповідь повідомлено не було.

«Ці дії фактично є ліквідацією закладу, ліквідацією спеціальних класів Ільницької гімназії №2, – стверджує заступник директора гімназії. – Ці дії призвели до того, що втратилася законна підстава для перебування дітей у даному закладі».

Ільницька гімназія №2 була єдиним закладом такого типу на весь колишній Іршавський район. У минулому вона обслуговувала також Свалявський, Воловецький, Хустський і частину Мукачівського району. Діти, які навчалися у спецкласах, наразі залишаються вдома, однак батьки сподіваються, що вони будуть мати можливість надалі вчитись відповідно до своїх потреб.

«Моя донечка мала би йти у четвертий клас, – розповідає Оксана Дарчанич, мама учениці Адріанки. – Мені подобається, тому що з кожним роком, з кожним місяцем, з кожним тижнем моя дитина стає інакшою. Навчається, розвивається, гарне харчування… Вдома неможливо з нею займатися, тому що там вона сама, а тут між дітьми і спеціалістами вона інакша. Ми б дуже не хотіли, щоб ця школа закривалася, тому що з масовою школою дитина не потягне. Вона не розмовляє, так як має бути, не висидить на одному місці, гіперактивна».

У цій школі, за словами матері, дівчинка почала більше розмовляти. Тепер мама займається з нею вдома, однак нівелюється той ефект, який давала комунікація з іншими дітьми. До того ж працюючій матері складно займатися з донькою повноцінно. Вона навіть не має з ким її залишити, коли йде на роботу.

У Марії Іванівни в гімназії №2 навчаються двоє внуків, Денис і Славік. Хлопцям 12 і 13 років. Денис важкохворий, у нього енурез і енкопрез. 

«І в яку школу його тоді дати, якщо дитина ходить у штанці? – запитує бабуся. –  Нехай буде, що він біля мене, я за ним теж доглядаю вдома. Але якщо дитина пішла до школи, хто за ним буде доглядати? А тут, як-не-як, є вчителі, які навчають, які доглядають дитину, і ми довіряємо цим учителям». 

Надія Бердель – вихователька з 32-річним стажем. Її робота полягала у тому, щоб займатися з дітьми у позаурочний час. Зранку вихователі приходили і будили дітей. Далі – зарядка, ранкові процедури, їдальня, діти готувалися до навчання у класах. Після уроків вихователі знову приходили, вивчали з дітьми домашнє завдання і проводили ігри. Діти перебували у закладі весь тиждень, на вихідних за бажанням батьків їх забирали додому.

«Зарплатня в нас – яка держава дала, така в нас є, на таку ми погодилися, бо інакшої просто ми у нашому селі не зможемо знайти», – говорить вихователька. Вона тепер стоїть на біржі праці. Там повідомили, що останні 22 роки для педагогів не було вакансій. Їй уже 51 рік, і жінка питає: «Куди я маю іти?.. Замітати, десь у якісь нічні клуби?»

Пані Надія захоплюється красою свого села і його краєвидами, але визнає – тут немає роботи. Більшість населення живе у гірській місцевості, у низовині – мало. Люди їздять на роботу в Іршаву чи Виноградів на автобусах. Але, на думку виховательки, це водночас є великим плюсом для особливих діточок, тому що їм ця природа дуже сприяє. Гімназія №2 розташована далеко від доріг, за нею закріплена велика територія, якою діти могли довільно гуляти і ходити у сад. Заклад забезпечував їх всім необхідним. 

Тепер ніхто не знає, де вони вчитимуться далі та як це буде організовано. Адже, як визнають самі батьки, у звичайних школах дітям з ментальною інвалідністю адаптуватися буде нелегко. Як і цим школам – адаптуватись до таких дітей.

Читайте також:

Теги: Освіта
Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!
Loading...