Незабуті традиції: майстриня з Красної, що на Тячівщині, вже понад півстоліття тче різнобарвні верети (ФОТО)

07.03.2019 08:05 603 0

Нині знайти серед місцевих жителів берегинь прадавніх традицій народного промислу дедалі трудніше. Та є ще поодинокі майстрині, які успадкували вміння від своїх матерів, бабусь та продовжують їх справу. Однією з них є краснянка Ганна Петрівна Чендей, яка вже понад 50 років не розлучаюється з дерев’яними кроснами. У її умілих руках старий зношений одяг отримує друге життя – його жінка ріже на смужки, з яких за допомогою кросен тче яскраві різнобарвні килими – верети.

– Мені 70 рік, а на кроснах почала вчитись ткати з 9 років. Навчила мене цьому ремеслу мама. Нас було у сім’ї 6 дівчат. Всі ми вміли ткати верети, покривала та джерги, однак продовжила мамину справу лише я. Тож й понині з кроснами нерозлучна, – розповідає жінка.

За своє життя Ганна Чендей виткала кілометри верет. Спочатку майструвала для себе, згодом – для близьких та рідних. Був період, коли цим ремеслом можна було заробити гроші, спродуючи вироби. Однак з роками цінителів домотканих килимів зовсім не залишилося – більшість надає перевагу фабричним виробам.

– Тепер тчу для дітей та внуків. Маю двох дітей, трьох внуків та двох правнуків, – розповідає Ганна Петрівна.

Так вечорами чи впродовж дня, поміж хатньою роботою, жінка сідає за кросна та тче килими. Інструмент, на якому нині працює майстриня, виготовив на замовлення місцевий майстер ще у 80-х роках. Ці кросна дещо менші за ті, на яких ткала Ганна Чендей замолоду.

– Ці кросна набагато зручніші, вони менші, тож поміщаються у цій невеликій кімнаті-майстерні, – зазначає жінка.

Перед тим, як розпочати ткати, каже майстриня, необхідно спочатку підготувати станок та заготовити матеріал для роботи. Найперше насновуються нитки основи, а зробити це можна тільки за допомогою спеціальних гачків, які колись прикріплювали до надвірної стіни будинків чи хлівів. У Красній залишилися всього кілька хат, де ще закріплені такі гачки. Ось одна з них знаходиться неподалік від оселі Ганни Чендей. Саме там жінка й насновувала основу, потім її навила на частину ткацького верстата у вигляді валика – воротило. Наступний крок: скласти основу у бердо – це деталь верстата у вигляді плоскої дощечки. І вже після цього кросна готові до роботи. Також майстриня заздалегідь заготовляє чіпки. Так, старий одяг, який вже вийшов з ужитку, жінка нарізає на стрічки та намотує на спеціальні ціпки-палиці. Коли вже всі матеріали під рукою, майстриня береться за роботу. На перший погляд здається, що заняття це зовсім не складне. Однак для того, щоб виткати різнокольоровий килимок невеликого розміру, потрібно докласти чимало зусиль. Ганна Чендей каже, що за годинку може зіткати 60 см килима, а за тиждень – й з десяток метрів верет.

– На жаль, ця справа вже відмирає. Донька не захотіла вчитися ткати верети. А я майструватиму, поки сили будуть – нащадкам хочеться залишити щось у спадок та і сама звикла, щоб у хаті підлога була застелена килимами ручної роботи, – розповідає жінка та демонструє результати свого труда.

Ганна Чендей дістає з кутка кімнати чималий сувій вже готових верет та розгортає його. Колись кожна краснянська дівчина, що була на виданні, мусила мати у придане таку рукодільну верітку. Часи змінилися, й нині молоді дівчата вже не лаштують собі посаг, та й у інтер’єрі сучасних будинків популярні не рукодільні, а фабричні килими. Та як би там не змінював час та прогрес уподобання людей та моду, втішно, що залишились ще берегині традицій пращурів, які можуть і хочуть поділитися своїми знаннями з молоддю, аби прадавнє ремесло не кануло у криницю забуття.