"Ми рятувалися як могли": розповідь закарпатця, якого звинуватили у ненаданні допомоги товаришу, що загинув на полонині Руна

12.12.2021 18:50 4901 0
"Ми рятувалися як могли": розповідь закарпатця, якого звинуватили у ненаданні допомоги товаришу, що загинув на полонині Руна

4 грудня на Закарпатті у горах поблизу Полонина Руна зникли троє чоловіків, які заблукали, катаючись на снігоходах. Про це повідомили в ДСНС, наступного дня двоє чоловіків після ночі в горах вийшли до однієї з турбаз. Третього врятувати не вдалося, його тіло знайшли рятувальники вже 7 грудня. У соцмережах двох врятованих почали звинувачувати у тому, що вони не допомогли товаришу. Чоловіки кажуть: робили все, що могли. Сайт “Заголовок” подав пряму мову Романа Ільницького, одного з трьох закарпатців, які заблукали на полонині Руна.

– Насамперед хочу висловити свої співчуття родині загиблого друга і всім, хто його знав. Ми з ним товаришували, минулої зими разів 10 виїжджали на снігоходах. Цієї зими щойно випав перший сніг, Іван запропонував покататися, на місцевості він орієнтувався, там живе. Він взяв ще одного товариша – Василя, який вперше виїхав у гори.

Ми виїхали на полонину Руну десь об 11 годині, була хороша погода, почали кататися. Сніг був великий, ми піднялися на вершину, каталися і потім спустилися на другу сторону. Коли почала мінятися погода, зрозуміли, що не можемо піднятися. Снігохід Василя взагалі не їхав. Іван вирішив, що все-таки підніметься, але не вдавалося. Він їхав все нижче і нижче, опинився біля лісу. Ми зверху бачили фари снігоходу Івана, були на телефонному зв’язку. Всі вважають, що ми були поряд, це не так, віддаль сягала 400 -500 м, а в горах така відстань збільшується у рази. Спуститися  наосліп не могли, застрягли самі у снігу, ти не бачиш, куди йдеш. Та й Іван не просив від нас порятунку. Вирішили чекати товариша, він більш досвідчений, думали, що до нас піднімається. Почала мінятися погода, насувалася снігова буря, темніло. Іван подзвонив і сказав, що треба викликати МНС, бо ми не виберемося. Я написав смс знайомому в МНС і вислав дані геолокації (вся переписка у мене у телефоні є). Той повідомив, що бригада виїжджає.

Спали у снігу, вкривалися пластиком із снігоходу, кожні 15 хв робили зарядку

– У нас наверху здійнявся великий вітер, ми з Василем вже перестали бачити один одного за метр, опинилися у сніговій пастці. Іван перестав виходити на зв’язок. Ми вирішили лишити один снігохід заведений з включеними фарами, щоб коли він підніметься пішки, спробував їхати у бік колишньої військової бази. Думали, Іван під лісом, у нього все не так погано як нагорі, він професіонал.

Був такий туман, що колишню військову базу ми просто проїхали, не мали на що орієнтуватися. Збилися з курсу, потрапили у сніговий полон. Близько 21.00 ми повідомили МНС , що збилися з курсу. Нам повідомили, що бригада рятувальників розділиться на дві групи, щоб і нас визволити. Вже настала ніч і ми вимушені були провести ніч на сніговій горі. Якби кудись далі рухалися, замерзли б точно. Ми вирили яму у снігу, я розібрав свій снігохід, ми вкрилися частинами пластику, навкруги не було жодної гілочки, щоб зробити вогонь,  то я палив лямки від снігохода. Кожні 15 хвилин ми робили зарядку, щоб не замерзнути. Так без сну, води і їжі ми дочекалися ранку. Потім побачили, що були за метр буквально від прірви.

По слідах лижника вийшли до турбази

– Десь о 630 ранку вирішили вибиратися, зрозуміли, що ніхто не рятує і не знайде. Вітер нас настільки здував, що ми повзли на животах. Шлеми заледеніли на кілька сантиметрів. Спустилися до лісу і побачили сліди лижника. Так за його слідами добралися до Лумшор, турбази «Давір». Нам дали чаю, за нами приїхав мій колега і відвіз в Ужгороді. На другий день вранці я пішов в ДСНС. Я навіть уявити не міг, що Іван може загинути. Ми почали розробляти схему з рятувальниками, де можна було б знайти Івана.

Там мене зустріла журналістка з «1+1», я не скаржився на те, як нам було. А згодом у мене почали кидати звинуваченнями, що ми не врятували товариша. Рятувальники з обладнанням не могли знайти людину, при цьому я допомагав з технікою, снігоходами, пальним. Що можна казати про звичайних людей, які вперше потрапляють у таку ситуацію, без орієнтиру, куди йти і як рятуватися! Рятувальники припинили пошуки вночі, бо не могли у таких умовах нічого робити. Що могли зробити ми, виснажені, переохолоджені (Василь у лікарні, у нього обморожені пальці на ногах).

Нехай спробують пройти нашим шляхом

– До снігохода, який ми лишили, досі ніхто добратися не може. Ті специ, хто звинувачують нас, хай спробують добратися туди, заночувати і спуститися. Я подарую їм снігохід.

У цій жахливій ситуації двоє людей вижили. І вони вийшли винні, хоча нема навіть 1% нашої вини, ми рятувалися як могли і робили все, щоб ДСНС допомогло у цьому. Я зробив все, що міг. Єдине, що шкодую, що мав би бути на похоронах товариша, але не зміг це зробити. Через те, що з мене зробили монстра та зацькували ті, що навіть уявлення не мають про те, що відбувалося.

Нас можуть зрозуміти хіба ті, хто хоч раз побував у подібних ситуаціях у горах.

 

Читайте також:

Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!
Loading...