Головна » Життя

Маршрутка, як собача будка: за що підвищують тарифи на проїзд у громадському транспорті?

Комісія з питань транспорту Мукачівської міської ради на прохання перевізників прийняла рішення рекомендувати підвищення ціни на проїзд до 7 гривень.

В Ужгороді маршрутки коштують 7 гривень іще з серпня 2019 року.

Важко сказати, що нічого не змінюється на краще: до прикладу, такі «трійки» у Мукачеві вже стали історією.

(Не) все проіржавіло

Востаннє тарифи на проїзд у громадському транспорті зростали весною 2018 року: спочатку в Ужгороді, трохи більше ніж за місяць – у Мукачеві.

Аргументація завжди і всюди однакова: діюча вартість проїзду не відповідає фактичним витрат на паливно-мастильні матеріали і запасні частини та рівню мінімальної заробітної плати. Та цього разу не всі складники на місці: якщо «мінімалка» з 2020 року справді зросла (з 4173 грн. до 4723 грн.), то пальне останнім часом навпаки, подешевшало. І чи стають комфортнішими умови проїзду?

У 2017 році у Мукачеві за кошти міського бюджету придбали 20 нових муніципальних автобусів «ISUZU», які сьогодні обслуговують маршрути №2 і №3 (з маршруту №19 їх зняли).

Проїзд у них потрібно оплачувати за допомогою електронного квитка (є одноразові паперові і багаторазові пластикові, які можна поповнювати) або «картки мукачівця». У старих маршрутках приватників, як і раніше, приймають готівку. Для тих, хто не їздить зазначеними двома маршрутами регулярно, стає проблематично знайти квитки, якщо виникає нагальна потреба дістатися у те саме Росвигово, не кажучи про туристів, яким складно пояснити подібні подвійні стандарти. Втім, водії «зелених жаб», як прозвали ці автобуси містяни, часто йдуть на поступки, пропускаючи пасажирів без електронних квитків.

Комунальне підприємство «Ужгородський муніципальний транспорт» у 2018 році придбало 10 нових «Електронів», а минулої осені автопарк поповнився іще десятком. Загалом в обласному центрі 20 сучасних транспортних засобів, які обслуговують маршрути №№ 18, 20 і 24.

Ужгородці задоволені і кажуть – такими повинні бути всі маршрутки у місті. Попри це, у нові автобуси під покровом ночі летить каміння – більшість переконана, що від заздрісників.

Похизуватися новаціями можуть лише комунальні підприємства. А як оновлюють автопарк приватні перевізники? Якщо коротко – неохоче, та ще й відмовляються від маршрутів, посилаючись на малу рентабельність.Старі маршрутки, на яких катають мешканців обох міст водії приватників, називають «іржавими коритами» і «душогубками». У місті над Латорицею пасажирів на внутрішньоміських маршрутах обслуговують десять приватних перевізників, в обласному центрі – п’ять. У Мукачеві більшість міських автобусів – ПАЗики, які іноді горять, але з дистанції не сходять. Часто власники, вочевидь, не знаючи, що робити з таким добром, виставляють його на продаж на автомобільних сайтах, хоча й пишуть, що все у чудовому стані.

З приміськими напрямками іще гірше: у автобусі Мукачево-Кольчино замість встановили лавки, вкриті домотканими килимами. Як писав Остап Вишня про бабусю, яка боялася сідати у потяг – «сидітимете, як у хаті на лаві».

В Ужгороді ситуація трохи краща: ПАЗів практично не видно, зате багато малогабаритних автобусів, які не відповідають справжнім потребам пасажиромісткості. Втиснутися у розраховану на 12 сидячих місць «Руту» у годину пік – місія майже неможлива.

Електронного квитка в Ужгороді немає навіть у «Електронах». За словами заступника міського голови Ігоря Фартушка, їх планують запровадити з лютого. На жаль, автобусам, у яких на ходу відпадають колеса, це пасуватиме не більше, ніж багато оздоблена збруя немолодій кульгавій корові.

Без альтернатив

Саме поняття «громадський транспорт» на Закарпатті не тотожне тому, що розуміють під ним у інших регіонах. Ужгород – єдиний обласний центр, де відсутній комунальний електротранспорт. Про менші міста нічого й казати. У маршрутників немає конкурентів у перевезенні пасажирів, а у самих пасажирів – альтернативи. У будь-якому іншому великому місті можна скористатися трамваями чи тролейбусами, проїзд у яких дешевший на гривню-дві. До того ж вони не залишають вуглецевого сліду, на відміну від старих дизельних автобусів, яким уже давно час вийти на пенсію за віком.

До речі, наприкінці 70-х років минулого століття в Ужгороді розпочали проектування двох тролейбусних ліній, аби привозити робітників до завантаженої промислової зони. На одній із вулиць вже встигли звести відповідні електроопори, але справу загальмували: наприкінці 80-х забракло фінансування, а потім не стало і промислових гігантів, яких мав обслуговувати електротранспорт.

Утім, є вид електричного транспорту, якому не потрібна розгалужена додаткова інфраструктура – електроавтобуси. У Львові курсує поки що єдиний в Україні електробус «Електрон». Найбільш відчутна вада такого виду транспорту – він удвічі дорожчий за звичайний дизельний автобус.

І хоча це має компенсуватися дешевизною експлуатації, інші українські міста не поспішають додавати такі новинки у автопарк. У Європі вони значно популярніші: в Осло і Копенгагені, де до 2030 року зобов’язалися досягти нульових викидів парникових газів, минулоріч електробуси закупляли десятками – 70 у норвезьку столицю, 48 – у данську. Невдовзі про дизельні автобуси там назавжди забудуть. А грамотне планування міського простору призвело до того, що у 2019 р. у Осло лише одна людина загинула у ДТП. Щоправда, проїзд у громадському транспорті в столиці Норвегії із заздалегідь придбаним квитком обійдеться у 36 норвезьких крон – це більше 97 гривень. Можна сісти на автобус, трамвай, метро, поїзд чи пором. Українці за такі гроші краще поїдуть на таксі або підуть пішки.

Кому мало, а кому багато

У прагненні підтягнути тарифи закарпатські перевізники не самотні: у Львові наприкінці листопада планували підвищити ціну за проїзд з 7 до до 8 гривень, але в результаті бурхливого і емоційного громадського обговорення пропозицію не прийняли. «Ні в одній розвиненій країні чи в прогресивному місті громадський транспорт не є бізнесом. Це інвестиція міста в соціально-економічний розвиток. Принцип «більше перевезти – більше заробити» діє лиш у відсталих країнах: Болівії, Пакистані, Індії. У передових містах комфортний якісний транспорт скрізь є дотаційним – від 25 до 90%.  І місто має дотувати», – писала шеф-редакторка «Львівського порталу» Тетяна Овчаренко.

Справді, у Німеччині, приміром, за злагоджене функціонування транспортної системи відповідають міські або регіональні комунальні об’єднання. Вони фінансуються за рахунок придбаних квитків, прибутків від реклами і оренди, а також компенсацій від держави. У Берліні державні компенсації складають іноді половину доходів транспортних компаній.

В Україні компенсації перевізникам хоча б за проїзд пільговиків – болюче питання. На побутовому рівні доходить до сварок: є водії, які навмисно не пускають літніх людей у салон або заперечують право на безоплатний проїзд інших пільгових категорій. Перед підняттям тарифів у обласному центрі Закарпаття голова асоціації пасажирських перевізників Ужгорода Олексій Куля відзначав, що міський бюджет винен лише його підприємству понад 7 мільйонів гривень. У пасажирів подібні скарги не викликають ані тіні співчуття: на їхню думку, наполягати на підвищенні тарифів перевізників спонукають не збитки, а бажання наживи.

У Чернівцях перевізники так само вимагають збільшити тарифи до 7-8 гривень.

У Дніпрі з нового року ціни на проїзд у маршрутках підняли до 8 гривень. Щоправда, у Дніпропетровській області середня заробітна плата – одна із найвищих по Україні.

Проїзд у одеських маршрутках також вартує 7 гривень. І якщо в Ужгороді максимальна дистанція між початковою і кінцевою зупинкою маршруту складає 17.8 км., у Мукачеві – 22 км., то у Одесі – понад 31 км.

У Житомирі тарифи відрізняються залежно від форми оплати – 7 грн., якщо пасажир сплачує готівкою і 6 грн. за умови безготівкового розрахунку, у тому числі «картою житомирянина». Валідаторами збираються обладнати весь міський транспорт.

А Тернопіль у листопаді 2018 року встановив рекорд, зафіксувавши тарифи в маршрутних таксі на рівні 9 грн. Щоправда, після протестів громадськості 20 грудня 2018 року у місті ввели знижені диференційовані тарифи: у маршрутних автобусах 6 грн. у разі оплати електронним квитком і 7 грн. – при розрахунку готівкою та банківською карткою.

Непогано було б, якби про таку диференціацію замислилися і на Закарпатті, але для цього спочатку треба перевести усі маршрутки на електронні квитки.

Христина Шепа

Нагадуємо,  “Деца у Нотаря – заплутана історія”. Нові подробиці інциденту (ФОТО)

Читайте також:  На Закарпатті зранку в чергах на виїзд з країни сотні авто

Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram


Залишити коментар

avatar
загрузка...
Реклама
Реклама
Loading...