Коронавірусне літо: реанімаційні відділення на Закарпатті переповнені

28.06.2020 10:54 518 0
Коронавірусне літо: реанімаційні відділення на Закарпатті переповнені
Небачений досі стрибок захворюваності на коронавірус в Україні зафіксували 19 червня  – 921 новий пацієнт із діагнозом COVID-19. А 20 червня на Закарпатті кількість виявлених хворих за добу встановила антирекорд за весь період епідемії – 109 нових випадків. Головний лікар Закарпатської обласної інфекційної лікарні Михайло Поляк під час брифінгу 20 червня повідомляв, що в Ужгороді у лікарнях першої хвилі реанімаційні відділення переповнені, а важких хворих  стало у рази більше. 22 червня регіональна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій прийняла рішення повернути у області ще низку карантинних обмежень, раніше знятих, зокрема – заборонити закладам охорони здоров’я проводити планову госпіталізацію, окрім невідкладних випадків, зупинити перевезення громадським транспортом у вихідні й святкові дні та встановити контрольно-пропускні пункти на Яблунецькому і Абранському перевалах. За 7 днів у Закарпатській області виявлено 40,51 випадків COVID-19 на 100 тисяч населення, при тому, що для послаблення обмежень вимагають показник не більше 12 випадків на 100 тисяч. Лікарні першої хвилі заповнені на 59,63 %. «Усе це результат того, що був послаблений карантинний режим, а краяни подумали, що карантин скасували, як наслідок – маємо різке зростання кількості хворих», – стверджує Михайло Поляк у коментарі Ужгород.нет і наголошує, що потрібно дотримуватися правил карантину і не забувати про маски. Цю мантру, яку повторюють звідусіль, громадяни масово ігнорують. Часто, коли охоронці у супермаркетах не пропускають людей без масок, ті зображають щирий подив: «Як, ще треба маску?» При цьому навіть у провізорів в аптеках засоби індивідуального захисту іноді висять на підборіддях. Послаблення карантину, здавалося, передвіщало його завершення. Настало літо, почався другий етап зняття карантинних обмежень, з Європи повідомляли про відкриття кордонів. Люди, втомлені життям у зоні суворого карантинного режиму, відчули наближення свободи і, вирішивши, що небезпека минула, поскидали маски, заповнили кав’ярні і сквери, почали їздити у гості і навіть скликати родину на весілля. Дехто сподівався, що від спеки вірус згине, як роса на сонці. Так, на жаль, не сталося – але це ще не можна вважати повноцінною відповіддю на питання, чи проявляє пандемічний коронавірус сезонність. Власне, через пів року після початку тріумфальної ходи COVID-19 зрозуміло лише те, що простих відповідей шукати не варто. Чинників надто багато, а закономірність іде пліч-о-пліч з випадком. Ще до «нульового пацієнта» з Чернівців припускали, що воротами коронавірусу може стати якщо не літак із Китаю, то прикордонне заробітчанське Закарпаття. Чому цього не трапилось? Чому захворювання так довго не виявляли у Міжгірському районі, що для дослідження цього феномену аж відрядили епідеміологів від МОЗ, а тепер Міжгірщина починає стрімко наздоганяти сусідні райони? За словами керівниці Закарпатського лабораторного центру МОЗ Вікторії Тимчик, в області найбільш загрозлива ситуація у Великоберезнянському, Іршавському, Перечинському, Свалявському і Міжгірському районах. Що сталося з «феноменом»? Голова ОДА Олексій Петров пов'язує погіршення епідемічної ситуації з тим, що жителі віддалених районів нехтують карантином і влаштовують багатолюдні зібрання. Він наполягає: «Під час комунікації з органами місцевого самоврядування будемо просити їх або наполягати на тому, щоб завчасно передавали інформацію щодо будь-яких культурно-масових заходів  в регіоні, тому що бачимо, що всі спалахи, які зараз фіксуються, це через нехтування карантинними обмеженнями таких заходів, як дні народження, весілля, похорони. Але це не міста обласного підпорядкування, як правило – це населені пункти віддалені від Ужгорода, Мукачева». Втім, тренд на підвищення захворюваності існує не лише на Закарпатті – він є загальноукраїнським і, як свідчить аналіз, проведений KSE Institute, таки закономірним. Щораз більше нових випадків почали виявляти після того, як в Україні минув інкубаційний період після першого етапу зняття обмежень – відкриття терас кав’ярень, непродовольчих магазинів, перукарень, тощо. Між людьми побільшало контактів, і зросла ймовірність що-небудь підчепити. Як сказав би Холмс – елементарно. На Закарпатті ж сплеск намітився трохи пізніше, через тиждень після другого етапу зняття карантину, який у області стартував 1 червня. Але те, що послаблення обмежень може спричинити нову хвилю заражень, прогнозували давно. Спеціалісти наголошували, що карантин – це засіб виграти час і не допустити перевантаження системи охорони здоров’я. Обмежувальні заходи не зупиняють пандемію повністю – вони можуть тільки розтягнути її розгортання у часі. Це так звана модель «повільної пандемії». Її мета – не допустити, щоб одночасно захворіло більше людей, ніж та кількість, якій можуть надати допомогу у лікарнях. Але повільна пандемія триває довго. «Швидка пандемія», яка розгоряється без обмежень, стиснута у часі, та вона означала б катастрофічне навантаження на медичну систему. Багато хворих у такому випадку опиняються вище пунктирної лінії і взагалі не отримують допомогу – а це, безумовно, призводить до збільшення смертності. Та є одне «але». Як видно, модель «повільної пандемії» передбачає, що заходи безпеки тривають до кінця спалаху. Безперервний карантин міг би запобігти новим сплескам хвороби, проте забив би останній цвях у труну економіки, загнавши людей у злидні і депресію. Тому доводиться балансувати на межі. The Washington Post опублікувала кілька альтернативних моделей поширення вірусу. Одна з них – із тимчасовим запровадженням карантину і подальшим його зняттям, і вона сильно нагадує криву епідемії в Україні та на Закарпатті. Поки тривають обмеження, захворюваність стабілізується і починає спадати. Після того, як карантин скасовують, відбувається підйом та новий пік. І якщо його якомога швидше не взяти під контроль, він може перевищити можливості медичної системи, особливо коли вона і без того слабка. Всесвітня організація охорони здоров’я ще у травні попереджала країни, які готувалися до виходу із карантину: послаблюєте обмеження – готуйтесь до нової хвилі захворювань. Потрібен був не лише план виходу з карантину, але й план контролю за епідемією під час цього процесу, постійне тестування і відстеження контактів тих, хто захворів Спалахи COVID-19 після зняття обмежень сталися у Південній Кореї та Німеччині. У Франції після виходу з карантину померло у чотири рази більше, а число інфікованих подвоїлося. Невдовзі після цього знову почалося зниження. Однак у Франції чи Німеччині на піку епідемії знаходили більше 6 тисяч нових хворих щодня. В Україні таких цифр (ще) не було. Карантин запровадили тоді, коли у країні був тільки один виявлений хворий на COVID-19, а після першої смерті одразу закрили кордони. Лише це, як завжди, далеко не повна відповідь на питання, чому український сценарій не повторює західноєвропейський. На жаль, ставлення наших співвітчизників до запобіжних заходів визначає взаємна недовіра громадян і влади. Головний санітарний лікар Віктор Ляшко в інтерв’ю одному з телеканалівзізнався: «Коли ми закривали у свій час парки, робили обприскування доріг, це було не стільки питання впливу на епідеміологічний процес, скільки на психологічний процес. Не було такого відчуття, що все безпечно, люди більше психологічно готувалися зайти в цей карантин». Себто, щоб люди слухалися, їх потрібно залякати. Проте якщо посадовець, відповідальний за контроль над санітарно-епідемічною ситуацією, публічно заявляє, що деякі обмеження не мають відношення до поширення епідемії, з цього випливає, що їх можна порушувати. У Хмельницькому Володимир Зеленський в присутності Віктора Ляшка пив каву у приміщенні кав’ярні ще тоді, коли дозволено було відкривати лише літні тераси. Як же визначити, які саме з встановлених обмежень психологічні, а які – протиепідемічні? Нарешті, за період карантину люди просто перестали боятися. За даними всеукраїнського ролінгового дослідження «Рубікон», проведеного Research & Branding Group, наприкінці березня 40% респондентів вказували, що «дуже бояться» заразитися коронавірусом. Наприкінці квітня переляканих залишилося вже 29%. Кількість же тих, хто вважає, що карантин є «дуже необхідним», знизилася з 72% до 54%. Коли обмеження почали знімати офіційно, люди зовсім розслабилися. Як з’ясувалося, зарано. Лишень більшості невтямки, що річ уже не в тому, боятися чи не боятися, а у відповідальності чи безвідповідальності. Зараз мешканці Закарпаття, яких повертають назад у карантин, почуваються, наче з ними бавляться у кішки-мишки: зловили, майже задушили, ненадовго відпустили, дали відбігти, знов наздогнали і хапають мертвою хваткою. Вчора можна було йти в спортзал, сьогодні – ні. Сьогодні автобуси їздять, в суботу не будуть. Але саме так діє адаптивний карантин. Це схоже на американські гірки: послаблення обмежень – ріст захворюваності – суворіший карантин – у кращому разі, спад – послаблення – ріст. І так по спіралі, бо «повільна пандемія» триватиме довго. Якщо через масове нехтування заходами безпеки не переросте у швидку. Але хто для себе особисто обрав би такий сценарій? Як влучно відзначив невідомий автор у телеграм-каналі Коронавірус_інфо, «важко дихати не в масці, важко дихати із запаленням легень».  

Підготувала Христина Шепа,

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!
Loading...