Головною особливістю селища Солотвино є копальні, де видобувають кам’яну сіль

Солотвино (Солотвина, Марамороське Солотвино, Солотвин; рум. Ocna Slatina, угор. Faluszlatina , угор. Aknaszlatina, словац. Selo Slatina, словац. Slatinskе Doly, нім. Salzgruben) селище Тячівського р-ну, Закарпатської обл., знаходиться в Мармароській котловині на правому березі р. Тиса. Назва селища – Слатіна, перекладається з румунської “ропа”, тобто дуже солона вода. Головною особливістю селища є копальні, де видобувають кам’яну сіль. Видобуток солі на цій території існував ще за часів завоювання Дакії римським імператором Трояном (2 ст. н. е.). В копальнях були знайдені римські монети 2-4 ст. н. е. Перша письмова згадка про Солотвино (Слатіну) в грамоті угорського короля датується 1360 р., за якою волоський воєвода Драгош із Бедеу (Бедевля) одержав у володіння кілька сіл Мараморощини, в тому числі й Солотвино. Пізніше селище належало різним феодалам, але видобуток солі завжди був в руках представників королівського двору. Соляні копальні були найціннішим скарбом цього краю й давали найбільші прибутки угорському урядові. З 15 ст. для добування, збереження і охорони солі були запрошені німецькі сакси. Крім місцевих жителів тут працювали також засуджені на каторгу та кріпаки з сусідніх сіл. Солекопи Солотвино, як і простий люд, не хотіли терпіти свавілля феодалів, тому в 1514 р. приєдналися до повстанців Д’єрдя Дожі. Селище оголосили “бунтарським”, а багатьох жителів стратили, до того ж, протягом двох років змусили сплачувати контрибуцію. У 1703-1711 рр. в лавах повстанців Ференца Ракоці було багато солотвинців та жителів навколишніх сіл. Хоча австрійський період приніс краю розруху та видобуток солі не припинився. Почалося будівництво глибоких шахт і вже наприкінці 18 ст. в Солотвино з’явилися перші підземні шахти. У 1778 р. – шахта “Христина”, в 1782 р. – “Адальберта”, згодом “Міклош”, “Йосиф”, “Людвіг”, “Франц”. Солотвинська сіль користувалася великим попитом у країнах Центральної Європи. До 80-х рр. 19 ст. сіль сплавляли по Тисі на плотах. Для відправки цього цінного продукту в інші регіони існував спеціальний шлях, на якому були розміщені цілі гарнізони королівських військ. Склади солі були у Вилку, Тарканій, Токаї, Сольноке. Далі сіль перевозилася по суші. Найвищі показники видобутку солі спостерігались в 70-х рр. 20 ст., річний видобуток становив 451 000 т. В 2007 р. видобуток кам’яної солі зупинено. Напередодні Першої світової війни в Солотвино з’явилися різні політичні партії. У 1911 р. був організований перший масовий страйк робітників селища. Наприкінці Першої світової війни у селищі діяли амбулаторія, дві початкові школи, греко-католицька церква для румунів і римо-католицька – для угорців та словаків. З червня 1919 р. до червня 1920 р. Солотвино належало Румунії, а після Сен-Жерменського мирного договору відійшло до Чехословаччини до кінця 1938 р. Селище було розділене на дві частини: Село-Слатіна і Слатінськіе-Долі. Чехословаки побудували в Солотвино школу, лікарню, центральний водопровід, житловий квартал. З 1939 р. Закарпаття було повернуто Угорщині. У Солотвино з’явилася військова комендатура. Практично всіх євреїв селища було знищено. 18 жовтня 1944 р. в Солтвино увійшли війська 4-го Українського фронту. Після війни відбулася націоналізація та колективізація, але багато солотвинців не могли змиритися з втратою всього нажитого майна, тому потрапили до радянських таборів. 21 жовтня 1968 р. на базі Солотвинської міської лікарні відкрилось алергологічне відділення, яке стала початком майбутніх медичних закладів селища. Нині Солотвино відоме Українською алергологічною лікарнею та мінералізованими озерами. На базі Української алергологічної клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу. В шахті №9 розташовані підземні приміщення Української алергологічної лікарні МОЗ України, де з 1968 р. застосовують метод спелеотерапії – використання мікроклімату шахти на глибині біля 300 м для лікування хворих на астму. Лікувальний ефект створює дія шахтного повітря, в 10 раз чистішого, ніж на поверхні та насиченого біологічно активним аерозолем хлориду натрію (солі), стабільна температура 23 °C і відносна вологість 20-60%. Курс лікування – 15-25 сеансів по 5-10 годин, в залежності від тяжкості захворювань. В шахті №8 – такі ж приміщення, але Закарпатської обласної алергологічної лікарні. На захід від містечка знаходяться соляні озера, які використовують у рекреаційних цілях. Більшість озер містять воду з концентрацією солі до 200 %, але зустрічаються також йодовані та прісні водойми. Температура води влітку досягає 25-27 °С. Солотвинські озера виникли внаслідок просідання порід під час видобутку. Перше та найбільше з озер, Кунігунда, виникло в 1902 р., внаслідок просідання на 20 м відкритої соляної копальні “Кунігунда”, звідки і назва озера. Кунігунда є місцевим аналогом Мертвого моря.Це карстове озеро наповнене цілющою водою. Берег і дно озера вкриті шаром лікувальної грязі аспідно-чорного кольору. Протягом року температура води не опускається нижче 17 °С. Концентрація солей – 146-150%, підвищена концентрація іонов брому, містить лікувальну ропу та сульфідні грязі. Солотвинські озера є курортною зоною, для лікування опорно-рухового апарату, переломів, радикуліту, псоріазу та інших захворювань. Цікавими для туристів можуть бути також: Церква Св. Архістратига Михаїла, 1936 р. Відомо що у 1751 р. в Солотвино вже існував дерев’яний храм, знищений в 1784 р. пожежею. Костел святого Іштвана. В 1833 р. було засновано парафію. Спочатку храмом слугувала дерев’яна каплиця, а в 1856 р. споруджено мурований костел. В 1932 р. освячено новий храм. Стару будівлю знесли через непридатність (пл. Брезановці, №16). Музей історії солекопалень, що діє з 1974 р. Експонати музеюілюструють історію видобутку солі на території Закарпаття. Тут представлені інструменти та особисті речі солекопів, спеціальні інженерні конструкції. Знаходиться по вул. Шахтарська 2 Цікаво: За легендою, донька Бейли IV Кунігунда кинула свій перстень в одну з солотвинських шахт. Після заміжжя королева переїхала до Польщі. Під Краковом, в місцевості Величка, цей перстень в місцевій шахті знайшли польські солекопи. За матеріалами: http://www.travelua.com.ua