Екзотика вдома: де ростуть закарпатські ківі, гранати, інжир і хурма

Іноді жартують, що через потепління клімату на Закарпатті скоро будуть вирощувати банани. Насправді вони ростуть тут уже. Серед місцевих фермерів є вдосталь ентузіастів, готових впроваджувати нововведення, аби бути конкурентоздатними у майбутньому. Часто екзотика – це хобі, однак воно перспективне. «Готуйтеся до кліматичних змін» – наполегливо радять науковці фермерам і садівникам. Не в останню чергу підготовка полягає у впровадженні нових культур, нетипових для регіону, але здатних стати такими у майбутньому. Закарпатський клімат завжди був унікальний – він значно тепліший порівняно з іншими регіонами України, розміщеними на тій же широті. Справа в тому, що Карпатські гори захищають низинні райони області від арктичних повітряних мас, які рухаються з півночі. Тож у регіоні створюється унікальний теплий мікроклімат, який іноді порівнюють із кримськими субтропіками. Ще з 1950-х років агрономи експериментували з вирощуванням на Закарпатті субтропічних культур.  Дослідні ділянки Всесоюзного науково-дослідного інституту чаю й субтропічних рослин розміщувалися на схилах Червоної гори в передмісті Мукачева. Деякі з цих культур залишилися тут і після того, як експерименти закінчилася. Чай

Фото: Максим Адаменко

На вирощуванні чаю у 1950 році спеціалізувалися 23 колгоспи у Мукачівському, Берегівському, Виноградівському, Іршавському та Хустського районах. Наприкінці 1955-го цим займалось уже півсотні господарств, а в Мукачеві працював завод з переробки чайного листя. На Закарпатті культивували грузинські, кубанські, індійські, яванські і цейлонські сорти чаю. У краї все ще є чайна плантація. Втім, чай на Червоній горі поблизу Мукачева більше не вирощують – він росте тут сам. Рослина пристосувалася до морозів: взимку верхні гілки відмерзають, а весною від кореня пробиваються нові пагони. Однак спроби зварити чай «Червона гора» у 2010-х завершились невдало: чайне листя з покинутої плантації не придатне для виготовлення якісного напою. Природний добір дбав про те, щоб рослини могли вижити, а не про смакові якості. Тим часом, експерти згадують – у закарпатському мікрокліматі чай, про який належним чином дбали, набував неповторного смаку і нагадував автентичний китайський. Напрацювання щодо відродження плантації на Червоній горі є в науковців УжНУ, проте фінансування катма. Інвестори вкладати у закарпатський чай не поспішають – хоча 2 гектари мукачівської плантації вже на третій рік після висадки давали 2600 кілограмів чайного листа. Хурма Солодку і терпку хурму на Закарпаття завезли також за часів СРСР. У Берегівському районі Колгосп ім. Калініна спеціалізувався на вирощуванні арахісу, лимонів і хурми. Хурма – це не окремий вид, а цілий рід рослин, більшість видів якого – теплолюбні тропічні і субтропічні дерева, які не переносять морозів, проте кілька видів можуть рости і у помірних широтах. Теплі райони Закарпаття є практично єдиними місцями в Україні, де можна культивувати найцінніший і найбільш врожайний вид хурми – хурму східну, яку традиційно вирощують у Китаї,  Японії і Кореї і яку найчастіше можна побачити на прилавках ринків. У закарпатських садівників плодоносять сорти зенжимару («шоколадниця»), хіакуме і корольок. Найбільш зимостійка – віргінська хурма, але вона не така смачна, тому поширені також сорти – гібриди віргінської і східної хурми: «нікітська бордова», «росіянка» і «гора Говерла». Закарпатський селекціонер Михайло Зелді у селі Холмівець на Виноградівщині вирощує 150 сортів терпкого фрукту. Врожай хурми збирають у листопаді, перед першими заморозками. З неї можна робити варення і джеми. А щоб позбавитися від терпкості, фрукт достатньо заморозити. Інжир Фіґове дерево, смоківниця, смоква – у інжиру багато назв. Це – одна з найдревніших культурних рослин, яка неодноразово згадується у Біблії. Інжир найкраще почувається на Близькому Сході і у Середземномор’ї, непогано – на південному березі Криму. Та в минулому столітті як експериментальну культуру його почали вирощувати і у Закарпатській області. З’ясувалося, що теплий клімат низинних районів дозволяє це робити. Ентузіасти вирощують смоківницю на Виноградівщині, в Ужгороді і в Мукачеві. Фіґове дерево боїться морозу ще більше, ніж хурма, тому на зиму його кутають – утеплюють поліетиленовою плівкою, створюючи щось на кшталт парника, а під корінь підсипають солому і тирсу. Трапляється, що в люту зиму дерево промерзає, однак такі зими тепер випадають рідко, а рослина потім може відновитися з кореня. Закарпатський інжир плодоносить двічі на рік – у червні і вересні, а сушені плоди можна споживати круглий рік. Ківі Новозеландський фрукт з’явився  на прилавках закарпатських ринків відносно недавно, і одразу ж зацікавив Генріха Стратона, тоді – студента біологічного факультету УжНУ. У 1990-х він почав працювати над виведенням морозостійкого сорту ківі, і плодом копіткої праці селекціонера став сорт ківі «Карпат Стратона Валентайн», що витримує заморозки до до -30℃. Ківі – ліана, якій необхідна опора (приблизно як винограду), проте селекціонер стверджує, що з ківі навіть простіше, бо в нашій кліматичній зоні у нього немає шкідників, і рослину не потрібно обприскувати хімікатами. Ківі Стратона знають і висаджують не тільки на Закарпатті, але й по всій Україні. Ківіфермер пропонує навіть робити із закарпатського ківі міцні напої – «ківовицю» (замість сливовиці) та «ківіскі». Коли рослина остаточно пропишеться на Закарпатті, вони могли б стати новою локальною гастрономічною візитівкою. Гранат Гранати на Закарпатті  зростають у саду фермерки Наталії Мартишинець. Жінка виплекала на Чорній горі у Виноградові цілий сад екзотичних фруктів, де поруч з традиційними для регіону виноградом в персиками висаджені хурма, інжир, ківі і гранат. Гранатом жінка зацікавилася після того, як прочитала у тематичному журналі матеріал про фермера з Миколаївської області, який вирощував цю рослину у відкритому ґрунті. Саджанці гранату з Миколаївщини прижилися і на Закарпатті. У наших умовах формувати рослину потрібно у вигляді куща, а не дерева, адже так її легше вкривати на зиму. Маракуйя Бразильський «плід пристрасті», як іще називають маракуйю, закарпатська селекціонерка Любов Харченко зуміла виростити у відкритому ґрунті. Однорічні пагони рослини в’ються на сітку, як огірки. На зиму закарпатську маракуйю доводиться обрізати під корінь і утеплювати – холод і вітер бразилійка не любить, а для привільного розвитку їй потрібно багато сонця і вологий ґрунт. Кисло-солодкий сік маракуйї тонізує, а екстракт з листя і насіння використовують як заспокійливе. У плодів маракуйї неповторний солодко-п’янкий аромат, а її квітки (пасифлора) стануть оригінальною оздобою для будь-якого саду. Азіміна «Запах плодів нагадує ківі, полуницю та банан разом взяті. А смак як банан, ананас і манго змішані разом», – так описує майже невідомий у наших краях екзотичний плід закарпатський садівник Василь Чалбаш з села Велика Бакта а Берегівщині. Батьківщина азіміни – Америка. Вона – єдина представниця родини аннонових, яка може рости не у тропіках та здатна пережити морози до -29℃. Більш теплолюбних родичів азіміни культивують у Мексиці, де їх плоди застосовують у народній медицині. Одного дерева азіміни в саду не вистачить, потрібно саджати кілька поруч для перехресного запилення – тоді й плодів буде більше. Гінкго білоба Ця реліктова рослина, яку певний час вважали навіть вимерлою – ровесниця динозаврів. Її класифікують як предка смерекових і «перехідну ланку» між папоротями і хвойними. Гінкго білоба росте на Землі понад 300 мільйонів років, і понад 5000 років відоме в Азії як лікарська рослина. Вирощують гінкго і на Закарпатті, у лісових розсадниках Ужгородського лісгоспу і на Березнянщині, а у 2018 році цими деревами засадили цілу алею в Ужгороді. Це тим важливіше, що гінкго занесене до Міжнародного червоного списку як вид, що опинився під загрозою зникнення. Біологічно активним добавкам на основі листя цієї рослини приписують здатність покращувати мозковий кровообіг і запобігати утворенню тромбів – це ще одна причина того, чому гінкго почали активно культивувати поза межами його природного ареалу. Хоча чому поза межами – у Європі воно росло ще 2,5 млн років тому. Мушмула Вважається, що мушмула, яка походить з Кавказу, може рости хіба що на південному березі Криму. Проте мушмула германська прижилася і північніше, в Ужгородському ботанічному саду.

Фото: Федір Шандор

А мушмула японська, яка прибула ще з більш далеких країв, росте у Наталії Мартишенець на Чорній горі. Зими не боїться, навпаки – ніяк не впіймає місцевий сезонний ритм і норовить цвісти у лютому, як у себе вдома. Мушмула – родичка айви і груші, а смак її плодів нагадує суміш манго, персика і цитрусових. Зірвані плоди можна споживати тільки після того, як вони певний час пролежать – тоді в них розкладаються дубильні речовини і вони стають м’якими. На фестивалі «Ужгородська палачінта – 2020» навіть пропонували млинці з мушмули. Банани Найбільші експортери бананів – Еквадор, Колумбія, Коста-Ріка і Філіппіни. Сортів, придатних для вирощування у відкритому ґрунті у помірних широтах, не вивели, однак фанати екзотики роблять це у тепличних умовах. Позаяк банан – не пальма, а трав’яниста рослина, ідею втілити цілком можливо. Щоправда, стандартна теплиця для помідорів чи огірків не підійде, знадобиться спеціальна заглиблена теплиця з чітко налагодженим режимом температури, високою вологістю і правильною циркуляцією повітря. Мешканка Виноградова Віолетта Обривко доглядає у своїх теплицях не тільки банани, лимони і апельсини, але й авокадо, папайю, кумкват, пепіно, мурайю, гуаву, ананаси – більше двох десятків видів екзотичних фруктів. Чи можна буде колись вирощувати їх у відкритому ґрунті – питання часу і того, куди насправді поверне клімат. Головне, що початок вже закладено.

Підготувала Христина Шепа,

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua”– підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram