Діти без освіти, мами без роботи. Куди веде тривале закриття шкіл і дитсадків

«Я би вже літом у школу йшла. Набридло вдома сидіти», – говорить Аня, яка у наступному навчальному році повинна перейти до 9 класу. До першого дзвоника залишилося не так і багато часу, проте ніхто не впевнений, чи пролунає він у класах, які стільки простояли порожніми.

Цифрова фортеця

У школі, яку відвідує Аня, навчальний процес завершився, не встигнувши початися. Після осіннього старту він плавно наблизився до зимових канікул, за ними – традиційний карантин через грип і газ. У лютому-березні кілька тижнів за партою, і ось уже новий карантин, «ковідний», із домашніми завданнями у Viber. У школі за цей час дівчина усе ж була – один раз, коли здавали книги у бібліотеку. Вчительки попереджали дітей не скупчуватися на вулиці, але… «Хто їх буде слухати, коли вони самі прийшли без масок? Можна подумати, що вони не скупчуються в учительській», – обурюється учениця. Усі ці місяці дівчині бракувало живого спілкування з друзями. З’ясувалося, що соцмережі не можуть замінити безпосереднього контакту. Карантин у цьому сенсі став для цифрового покоління важливим досвідом, який дозволив усвідомити важливість буття поза мережею. Аня досі не знає, чи піде першого вересня до школи, чи продовжить навчатися дистанційно. А останнього їй після вимушеного освітнього експерименту, який вівся з березня, страшенно не хочеться. Працівникам системи освіти – так само. Але стосовно того, бути чи не бути навчанню офлайн для всіх, певності немає. «Переважна більшість здобувачів освіти 1 вересня традиційно підуть до закладів освіти. Міністерство виступає за те, щоб навчальний процес проходив, як і раніше, в класах, аудиторіях, лабораторіях, спортзалах. Але з урахуванням карантинних обмежень», – відзначив т.в.о. Міністра освіти і науки України Сергій Шкарлет. Під переважною більшістю посадовець має на увазі учнів і студентів, які на момент старту навчання не опиняться у «помаранчевій» або «червоній» епідемічній зоні. З 1 серпня 2020 року в кожному з регіонів або адміністративно-територіальних одиниць встановлюється рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 – «зелений», «жовтий», «помаранчевий» або «червоний». У «червоних» регіонах освітні заклади будуть під замком. У «помаранчевих» не дозволятиметься проводити заняття у групах понад 20 осіб, крім закладів дошкільної та загальної середньої освіти. Якого кольору буде ваш регіон – ось питання. Вчителі визнають, що втомилися від цифрового викладання. Та у МОН не виключають, що при середньому рівні захворюваності навчання відбуватиметься у змішаній формі. Це може здійснюватися за кількома схемами: або одні уроки проводитимуть у школі, а інші – дистанційно, або частина учнів перебуватиме у класі, а решта під’єднуватиметься через відеозв’язок. Рекомендацій для вчителів стосовно того, як координувати роботу класу одночасно онлайн і офлайн, не розробили. Понад те, більше шестисот шкіл в Україні взагалі не мають підключення до інтернету. Онлайн-навчання поглибило соціальну прірву: діти, які не мали доступу до інтернету і сучасних ґаджетів, майже не могли навчатися – хіба що через телеуроки, які не давали зворотного зв’язку з вчительками. Тим часом, закон гарантує безоплатне здобуття повної загальної середньої освіти кожній дитині, а не тільки тим, чиї батьки мають гроші на смартфони. Опитування, проведене Державною службою якості освіти, продемонструвало, що освітяни йшли найпростішим шляхом, не вдаючись до складних методик. Більшість учителів просто надсилали школярам параграфи та вправи для самостійного опрацювання у Viber. Тільки 17,2% проводили заняття онлайн, менше 30% користувалося відеозв’язком. 8,5% вчителів надсилали тільки домашні завдання. Експерти роблять висновок, що освітнім працівникам варто перш за все опрацювати методичні рекомендації МОН із питань організації дистанційного навчання. Але чи може онлайн-освіта, навіть добре огранізована, повністю замінити живу? «Для когось, напевно, може, – міркує сімейна психологиня Катерина Мурашова. – Врешті-решт, є хворі діти, для яких відвідування школи ускладнене, є дуже віддалені населені пункти, де сільська школа померла. Але чи буде це магістральним шляхом – я думаю, найближчим часом ні. Я не бачу жодних даних, що реакція групування та інші біологічні чинники скасуються. До того ж школа – це «камера зберігання», куди батьки здають дітей, щоб деякий час вони були під наглядом. Адже освіта – тільки одна з функцій школи. А як же соціалізація і все решта?» Мурашова наголошує, що справа не у  дефектності онлайн-освіти, а в тому, що вона може замінити традиційні форми навчання лише для декого, а не для всіх. На її думку, найближчим часом освіта залишатиметься у багатьох формах – груповій, очній і онлайн. Великі проблеми маленьких людей Для кого фахівці визнають таку форму навчання однозначно неприйнятною, то це для учнів початкової школи. І тим паче – для вихованців дитячих садочків. Не секрет, що ці заклади виконують передусім саме функцію «камер зберігання» дітей, аби їхні матері (татів ця дилема за замовчуванням не стосується) могли вийти на роботу. Добре, якщо є бабусі і дідусі, на яких можна залишити дитину, а коли ні? Молоді мами хочуть працювати, але не мають, де залишити дітей. На Львівщині дитсадкам дозволили працювати з 17 липня, на Рівненщині – з 20 липня. Регіональна комісія ТЕБ та НС Закарпатської області 21 липня вирішила дозволити роботу басейнів і спа-зон, але залишила закритими дошкільні навчальні заклади. Це рішення обурило мам, які були одностайні у переконанні, що відкривати садочки і школи конче необхідно. Уже наступного дня під ОДА прийшли понад два десятки матерів із дітьми, які вимагали відкриття дитячих садків. До мітингарів звернувся перший заступник голови Закарпатської ОДА Олег Коцюба, який пояснив: деякі члени комісії ТЕБ і НС на засіданні висловилися за відкриття садочків, а от епідеміологи – проти. На їхню думку, діти, хоч самі можуть переносити інфекцію безсимптомно, заражатимуть батьків, дідусів і бабусь. Тому ситуацію щодо захворюваності будуть далі моніторити, і на наступне позачергове засідання винесуть питання про відкриття дитсадків.

Фото: Закарпатська ОДА

Мукачівська міська рада так само звернулася до обласної влади з проханням дозволити роботу ДНЗ. «У закладах дошкільної освіти   проходить адаптація, виробляється колективний імунітет… вихованці мають можливість приймати сонячні ванни, спілкуватися з однолітками, розкривати свої таланти на заняттях, а головне, вони мають правильно збережений режим дня, сон, правильне та збалансоване харчування. Враховуючи думку педагогів міста, ізоляція дітей призводить до зупинки в розвитку, спілкуванні, можливості навіть оздоровитися», – йдеться у звернені. Також у міськраді нагадують, що дитсадки уже працювали під час пандемії, і діти знали, як себе поводити і як дотримуватись правил гігієни. У вихователів є додаткова мотивація, щоб добиватися відкриття садочків. Одна з мам у приватній розмові розповіла, що коли дитсадок у червні відкрили, з неї встигли зібрати 600 грн «передплати» за різні украй потрібні речі. Невдовзі заклад знову зачинили на карантин. Жінка сподівається, що коли відкриватимуть знову, вже нічого не попросять. Лише тепер випрошування грошей – другорядна проблема. Першочергова – куди подіти дитину. Доки офіційно дошкільні навчальні заклади не працюють, зайняті батьки, не маючи іншого виходу, здають дітей у нелегальні садочки. Їх розміщують у приватних помешканнях, де діти іноді перебувають під наглядом осіб сумнівної компетенції. У Запоріжжі в одному з таких підпільних садків померла маленька дівчинка, як переконують батьки, за всіма показниками здорова. Захлинулась власним блювотинням. У няні, під опікою якої залишили дитину, не виявилось освіти, про наявність якої вона заявляла батькам. Її дії стосовно дитини були не просто нефаховими – їй інкримінують умисне вбивство. В сім’ях, де мати займається лише турботою про дім і дітей, потреби віддавати дітей у дитсадок на перший погляд немає, а наявність братів і сестер забезпечує соціалізацію. Але у містах ця система, як правило, не діє. Поки садочки на карантині, деякі матері беруть дітей з собою на роботу або переходять на більш гнучкий графік. Одначе в деяких компаній про таке не може бути й мови. Тоді доводиться робити вибір – кар’єра чи дитина. Жінки, які під час карантину втратили роботу, не можуть її шукати – знов-таки, через те, що дитину залишити ні з ким. На зламі XIX-XX століть перші дитячі садки відкривали, аби позбавити жінок потреби цілодобово піклуватися про малечу і «виштовхнути» їх з рамок сім’ї на ринок праці. Карантин заштовхує їх назад. У регіонах, де дитсадки вже відновили роботу, їхніх співробітниць тестують на коронавірус, батьків не допускають на територію, а дитячі ліжечка розсунули на 1,5-2 м. Раніше у МОЗ рекомендували на час карантину заборонити у дитсадках, зокрема, м’які іграшки і ворсисті килими, а також обмежити контактні і сенсорні ігри. Постає запитання, як забезпечити психологічне благополуччя дітей і дозволити їм почуватися комфортно посеред такої кількості обмежень. Але раніше чи пізніше доведеться звикати. Для будь-якої дитини відсутність спілкування з однолітками вже загрожує затримкою соціального розвитку. А для дітей з особливими освітніми потребами кожен день без занять може означати втрату навичок, які вироблялися місяцями і роками. Звісно, думка епідеміологів має першорядну вагу. Але всім уже очевидно, що закриття – не вихід, і це не має тривати довго. Систему необхідно адаптувати так, аби діти могли навчатися, а батьки працювати із мінімальними ризиками.  

Підготувала Христина Шепа,

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua”– підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram