День святого Миколая: походження свята і традиції

Діти з нетерпінням чекають на день святого Миколая, адже знають: на них у чобітках чекають солодощі та інші дарунки. До закарпатської дітвори Миколай приходить кілька разів: у католицьких родинах – 6 грудня, у православних і греко-католицьких – 19 грудня. У змішаних сім’ях, де батьки різної національності і віросповідання, діти часто-густо отримують подарунки двічі – спочатку від «мадярського», «німецького» чи «словацького» Мікулаша, а потім – від Миколая. Саме на день Миколая починаються зимові свята, що закручують дорослих і малих вихором подарунків і веселощів. Дехто вже до цього дня прикрашає ялинку. Втім, це необов’язково, бо Миколай на Закарпатті традиційно кладе подарунки дітям у чобітки. Він приходить таємно, уночі, поки діти сплять. Напередодні свята взуття старанно начищають і викладають на підвіконня. Варто відзначити, що так, як у нас, роблять не всюди: у Західній Європі, наприклад, святий залишає дарунки у дитячих панчохах, а у інших регіонах України – під подушкою. Взуття у переддень святого Миколая чистять в Угорщині, Австрії і Німеччині. Вочевидь, звіти цей звичай прийшов і на Закарпаття. Закарпатські діти просять: «Миколай, цукру дай!» й іноді заздалегідь пишуть святому Миколаю листи, у яких перелічують омріяні подарунки: хтось ляльку, хтось цуценя, хтось планшет чи гіроскутер. У нашому краї «представництво» святого має окрему поштову адресу – Ужгород, Головпошта, а/с 1 «а», «Святому Миколаю». Часом Миколая можна навіть побачити. На Закарпатті у нього є власні володіння – замок Сент-Міклош у Чинадієві, який на святковий період перетворюється у резиденцію святого Миколая. Інше місце, де можна «зустрітися» зі святим – замок Паланок у Мукачеві. В Ужгороді понад 20 років проводили парад Миколайчиків, а в грудні 2010 року на площі Театральній відкрили пам’ятник Миколайчику, який сидить на поручнях набережної. Здавна вважається, святий Миколай обдаровує тільки слухняних діток, отож батьки попереджають: будеш погано поводитись – Миколай принесе різку. Але на практиці, щоб заслужити таке покарання, треба провинитися дуже-дуже сильно, тому застосовують його рідко, тим паче що незадовго до свята діти  інколи самі намагаються бути слухнянішими і старанніше допомагати батькам, щоб Миколай вирішив, що вони хороші. Тож Миколай певною мірою «відповідальний» за моральне виховання малечі. Але яким чином Миколай став головним дитячим святим? Хоча життя святого Миколая і обросло різноманітними легендами, він усе-таки був реальною історичною особою, яка жила на рубежі III-IV ст. За життя його резиденція перебувала у Мирі Лікійській, великому місті на півдні Малої Азії, на території тодішньої Римської імперії (нині Демре, Туреччина). Святий Миколай був єпископом, якого любили і поважали за доброту, благочестя і готовність прийти на допомогу вбогим та нужденним. Документи підтверджують, що він був одним із єпископів, які брали участь у першому Вселенському соборі у Нікеї в 325 році. До того, у часи гонінь на християн, які влаштував імператор Діоклетіан, святий Миколай побував у в’язниці; вчені, які досліджували його мощі, знайшли на кістках сліди катувань. Святий Миколай був єдиним сином у заможній родині греків-християн у малоазійському місті Патарі та виховувався у побожності. Його дядько, єпископ патарський, допоміг йому здобути освіту і зробив своїм помічником. Після смерті єпископа Мири Лікійської, головного міста провінції, Миколая обрали його наступником. Прийнявши такий високий сан, він жив на диво скромно, а статки, успадковані від батьків, використав для того, щоб допомагати потребуючим. Він не чекав, доки його попросять – приходив з поміччю сам, часто анонімно. Найвідоміша легенда про добродійства святого Миколая не зовсім дитяча. Ідеться про бідного батька, що мав трьох дочок, яких вже час було віддавати заміж. Однак наречену без посагу ніхто б за себе не взяв. Заробити на себе молода дівчина у ті часи майже ніяк не могла, годувати ж трьох дорослих дівиць біднякові було також ні за що, тому батько – о часи, о звичаї! – вирішив продати їх у рабство (за іншою версією, навіть у дім розпусти). Миколай, дізнавшись про таке, потай приніс до будинку, де жив батько з дочками, золото, якого вистачило на придане дівчатам. Інша подібна легенда оповідає про допомогу бідній вдові з малими дітьми. У цих переказах криються корені традиції обдаровувати дітей у день святого Миколая. Його прозивають угодником і чудотворцем. Деякі зі своїх див Миколай звершив на морі, тому його вшановують також як покровителя мореплавців, рибалок та купців. Якось святий відправився на кораблі у паломництво до Палестини. Розігралася буря: дув шквальний вітер, хвилі хитали судно з боку в бік, наче тріску. Моряки заметушилися, щоб утримати корабель на плаву, та Миколай заспокоїв їх і почав молитися. Небо несподівано прояснилося, а шторм затих, не встигнувши пошкодити судно. Оповідають і про те, як у дорозі завдяки молитві Миколая ожив матрос, який загинув через прикрий випадок – послизнувся на палубі. У Греції день святого Миколая досі сприймають радше як свято моряків та вважають, що він захищає їх від небезпек, які чатують звідусюди. У решті європейських країн краще відома репутація Миколая як покровителя дітей і щедрого дарувальника. Де і коли точно виник звичай робити цього дня подарунки дітям від імені цього святого, невідомо, але вважається, що масовим він став у середньовічній Німеччині. Спочатку дітлахам таким чином дарували куплений напередодні зимовий одяг, але невдовзі, щоб приохотити дітей до хорошої поведінки, святий Миколай почав приносити солодощі та іграшки. У давнину день святого Миколая був урочистим не лише для дітлахів, а й для дорослих: цього дня варили пиво, пекли печиво, скликали гостей. Беручи за приклад життя угодника, прийнято було роздавати милостиню, віддавати борги і замирюватися з ворогами. До речі, церква відзначає і день «літнього» Миколая – 22 травня. Це свято менш відоме, аніж «зимовий» Миколай. Його встановили на згадку про перенесення у 1087 році мощів святого Миколая з Мири Лікійської у Барі (Італія) – там вони знаходяться дотепер. Святий Миколай став прообразом ряду інших фольклорних персонажів – Санти Клауса, Діда Мороза, тощо. Ці образи відділилися від релігії; у Радянському Союзі святого Миколая штучно намагатися замінити Дідом Морозом, але з різною ефективністю. Соціологічне опитування, проведене два роки тому, засвідчило, що на Сході України тільки у половини сімей є традиція дарувати дітям подарунки на день святого Миколая, тоді як на Заході таких – понад 80%. Закарпатці ж примудрилися поєднати не тільки два дні Миколая, за юліанським і за григоріанським календарем, а й додати до них радянського Діда Мороза, який залишає подарунки під ялинкою на Новий рік. Що ж, для малечі свят забагато не буває.  

За інформацією з відкритих джерел

 

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua

  Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – приєднуйся до наших каналів у Telegram та Viber, а також підписуйся на сторінку в Instagram