Замки Закарпаття, які найбільше ваблять туристів (ФОТО)

Мукачівський замок «Паланок»

Кам’яне укріплення на горі вулканічного походження тут було ще з ХІ ст. За його мурами й врятувалися мешканці місцевих земель під час нападу кочових племен половців. 

До розбудови замку доклався кожний з його власників. Та наймасштабніші зміни вніс подільський князь Федір Коріятович, перетворивши його на свою резиденцію. Криниця, глибиною 85 метрів, яку протягом кількох років копали на замковому подвір’ї стала незбагненним дивом того часу, адже щоб дістатися води, слід було прокопати всю вулканічну гору (!) Тому й легенди запевняють, що без допомоги потойбічних сил тут не обійшлося. 

За весь час свого існування замок жодного разу не був взятий завойовниками у чесній боротьбі. За мужню трирічну оборону «Паланку» султан Махмуд IV нагородив Ілону Зріні грамотою «Атнаме» – найвищою державною відзнакою честі і доблесті в Туреччині. Це, до речі, єдиний випадок в історії, коли володар цієї країни дав подібну нагороду жінці. На сьогодні ця твердиня відкрита до огляду і кожний з нас може зазирнути за мури, що дихають кілька віковою історією. 

Замок Сент-Міклош у Чинадієво

Ззовні – це сувора неприступна двоповерхова фортеця, датована XIV ст. Однак, вона має і романтичну складову, адже саме замок Сент-Міклош називають замком кохання. 

Найцікавішою постаттю серед його господарів була незвичайної краси жінка Ілона Зріні, про яку писали, що шкіра її обличчя – як пелюстки троянд… Саме тут Ілона зустрічалася зі своїм коханим – молодим графом, вождем куруців Імре Текелі. Ані різниця у віці (Імре був молодшим за Ілону на 14 років), ані політичні конфлікти не стали на заваді почуттям. Тут відбувалися побачення, тут кипіла пристрасть, тут приймають туристів і в наші дні та розповідають про колишню славу. Загадавши бажання у кімнаті, де була спальня Ілони, будьте певні – особисте життя неодмінно налагодиться! 

Середнянський замок

Середнє знане не лише своїми винними підвалами, а й одним з найзагадковіших замків. Легенди часто його пов’язують із орденом тамплієрів, мовляв замок у Середньому належав їм і був найпівнічнішим володінням ордену на території Європи. Цих ченців-лицарів прийнято вважати засновниками езотеричних наук і масонства, вони були володарями численних реліквій. За однією з легенд саме у цьому замку представники найсильнішого католицького ордену заховали священний Грааль. 

Однак, дослідження вчених ужгородського університету розвіюють цю легенду. Археологи датують замок не ХІІІ, а кінцем ХV ст. Тож замок був у володінні дворянського роду Добо, який походив з словацького села Доборуське. Найвідомішим представником цієї родини став Іштван, який у 1552 році очолив під час однієї з воєн героїчну оборону фортеці міста Еґера (сучасна Угорщина). Капітан Добо часто навідувався у Середнє, де його син силами полонених турків реконструював і укріпив замок, а також розширив винні погреби.

Невицький замок

За однією з версій замок названий Невицьким тому, що мав захищати «невіст» (дівчат) міста. Назва поступово трансформувалась в Невицьке. 

В давнину, а знаний замок ще з ХІV ст., він займав важливе стратегічне положення. З його стін можна було контролювати вихід із Ужанської долини, якою проходив торговий шлях з Угорщини через Ужоцький перевал на Галичину. Сьогодні про колишню славу і міць нагадують залишки мурів і вежі. З оглядового майданчика на башті-донжоні відкривається чудовий вид на греблю на Ужі та сусідні села. 

В ясну погоду звідси можна побачити не лише передмістя Ужгорода, а й Словаччину і Угорщину.

Ужгородський замок

Ця споруда ХV-XVІІІ ст. є найдревнішою і найціннішою історико-архітектурною будовою міста Ужгорода. Сучасного вигляду замок набув наприкінці ХVI ст. Фортеця огороджує площу у два з половиною гектари. Власне палац стоїть на краю крутого північного схилу Замкової гори. Це масивна двоповерхова споруда у стилі ренесансу. Його форми повторюють обриси фортеці. У випадку взяття ворогом кріпосних стін замок міг самостійно оборонятися далі. Його, як і зовнішні укріплення, теж оточували з трьох боків рови, через які зі сходу перекинуто міст. Спершу він був підвісний, у наш час замість нього побудований звичайний дерев´яний міст на опорах. Відомо, що 1646 року у замковій церкві було прийнято Ужгородську унію. Фундамент церкви бачимо і зараз. 

Всередині Ужгородського замку є внутрішній дворик з криницею, що постачала гарнізон водою. Її видовбано у скелі глибиною понад 40 метрів. Під землею знаходяться місткі підвали-каземати, що служили складськими приміщеннями. У правому крилі замку була в’язниця із камерою для катувань. Із господарських споруд вціліла конюшня у південно-західному кутку подвір’я. 

Багата експозиція Закарпатського краєзнавчого музею, що розташована у приміщеннях замку, радо відкриває древні таємниці усім охочим.

Замок у с. Квасово

У VIII-IX ст. на місці квасівського замку було поселення стародавніх слов’ян, від них і походить сучасна назва села – Квасово (від слова «квасний, джерело квасної води»). Вже у ХІІІ ст. село належало до володінь угорського короля. Вигідне розташування Квасова спонукало до побудови тут укріплення. Квасівський замок, збудований у романському стилі, є раннім зразком кам’яного середньовічного оборонного мистецтва Європи. Зводили цю феодальну фортецю у XII-XIII ст. зі стратегічною метою – задля захисту сухопутного соляного шляху і виходу з Боржавської долини, адже стояв він на торговельному шляху з Марамороша в Задунав’я. 

Замок був розташований на скелі, висота якої з боку річки Боржави сягає 15 м. З заходу обмежений глибоким ровом. Однак, замок проіснував лише до 1564 року, коли його остаточно зруйнували війська австрійського імператора під командуванням полководця Лазаря Шведні. До наших днів збереглися залишки фрагментів стін замку. А гору, на якій він розташований, називають «Город». 

Виноградівський замок «Канків»

Уперше про Виноградівський замок згадується в угорській хроніці «Gesta Hungarorum», де йдеться про те, що на місці замку в ІХ ст. було укріплене слов’янське городище. Згодом, з поширенням на цю частину Підкарпатської Русі влади угорських королів на місці городища спорудили замок – опорний прикордонний пункт. У 1399 році магнат Перені на місці старого земляно-дерев’яного замку спорудив кам’яний. 

1405 року він передав замок ордену францисканців під монастир. Замок-монастир люди прозвали «Канків», бо так називався верхній шерстяний одяг монахів. За переказами, у замковій пивниці, у труні, що висіла на двох золотих ланцюгах був похований Янош Капістран – монах-францисканець, герой битви з турками під Белградом. На сьогодні ця середньовічна пам’ятка досить сильно знищена. Чимало каменю із замку використано для будівництва терас і опор для виноградників. Та попри все, руїни замку дотепер ваблять численних туристів та кінематографістів. 

Королівський замок «Нялаб»

Королево відоме здавна своїм унікальним кліматом, найдавнішою стоянкою людей у центрально-східній Європі, а також залишками замку. 

Вперше про Королівський замок «Нялаб» згадують у 1279 році. Він був літньою резиденцією угорських королів, які приїжджали сюди на полювання. Замкова гора відрізана від усіх інших гір, що розміщені довкола, щонайменше на 2 км. 

Із Королівським замком пов’язані події, що мали величезний вплив на культурний розвиток тогочасної Угорщини. Тут, у стінах замку, Станіслав Граматик переписав 1401 року четвероєвангеліє, відоме під назвою «Королівське Євангеліє». Бенедека Ком’яті, філософ, гуманіст на запрошення дружини барона Перені, власника замку, навчав їхнього сина Яноша. Одночасно, перебуваючи в стінах замку, 1532 року він здійснив переклад частини Біблії з латинської мови та переклад 13 листів Апостола Павла… Безперечно, замок мав важливе стратегічне значення. Через Королево пролягав торговий шлях на Сотмар (Сату-Маре). Разом з тим замки Хустський, Королівський, Виноградівський гарантували безпечний сплав солі по р. Тисі. Замкова гора – візитна картка Королева, а кам’яний сфінкс (залишки північної стіни) залюбки описують поети і змальовують художники. 

А ще селище славиться своїми винами і коньяками, які настоюються у 700 метрових підвалах під замковою горою. Королево вже відвідали знатні особи багатьох країн світу, містечко гостинно прийме і Вас.

Хустський замок

Замок був побудований на вершині гори, як фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його будівництво тривало 101 рік та завершилося за короля Бели ІІІ у 1191 році. Турецький мандрівник Евлія Челебі у своїх хроніках порівнював хустський замок з могутньою турецькою фортецю Іскандер, бо висота його сягала неба… 

У XVI – XVII ст. за Хуст і його замок часто воювали Габсбурги і семигородські князі, на нього нападали турки і татари. Останній бойовий виступ Хустського гарнізону відбувся в 1717 році, коли солдати атакували 12-тисячну татарську орду поблизу Вишкова. 

Нищівної руйнації замкові завдав удар блискавки, що влучила у порохові склади. Тож наприкінці XVIII ст влада дала місцевій громаді дозвіл розбирати замок на будівельне каміння. Нині туристи мають змогу оглядати лише окремі фрагменти колись непереможної твердині. 

Замок Бодулів

Між селом Сільце та містом Іршава, на вершині гори Бодулів було розташоване одне із найменш відомих фортифікаційних укріплень Закарпаття. На жаль, до наших днів укріплення не збереглося. Однак, дослідникам вдалося виявити, що на місці городища в XIII ст. був збудований замок. Кам’яна кладка стін здійснювалася на вапняковому розчині, ширина стін була від 2,8 до 3 м. У плані він був правильної квадратної форми: 32 x 32 м. Додатковим захистом слугували зведені вздовж стін рови і вали. Замок був повністю зруйнований за незрозумілих обставин у період середньовіччя. 

Джерело