Закарпаття виноробне: що зберігають в старовинних підвалах Берегівщини?

Родинні підвали Парасок теж історичні: викопали їх полонені італійці під час Першої світової війни, а у 20-40-х роках минулого століття юдеї зберігали тут кошерні вина. Південні схили гір цього регіону поблизу самого закарпатського райцентру Берегово і села Бене, рідного для Парасок, вважаються ідеальними для вирощування виноградів європейських сортів. І місцеві винороби близькі за духом і навіть за технологіями саме до колег з Італії і Франції, а найбільше – Угорщини, на що натякають самі назви сортів: Леанка, Фурмінт, Мускат Оттонель, Цвайгелт, Бокотор, Черсегі Фюзереш… Тяглість традиції тут не перервав і Радянський Союз, хоч приніс лиха: вирубали історичні благородні лози і засадили міцним, але не таким якісним гібридом – Ізабеллою. Згодом вона була в усіх на вустах мало не на всій території гігантської штучної держави, але сьогодні закарпатські винарі відроджують європейські практики. Нині основна їхня робота – це праця виноградаря. Адже щоби виготовити гарне вино, потрібна добра лоза. «І ще – любов», – каже Гергей Параска і повторює улюблену фразу свого батька, від якого й перейняв цей спадок. «Виноград любить сонце і тінь господаря», – казав нині покійний знаменитий закарпатський господар Юрій Параска. Майстер додавав: «У келиху вина – сік гори і піт хазяїна» і хвалився виноградами. Зібрав колекцію у понад 200 сортів, найбільше пишався лозами, які привіз із «генетичного банку» Будапешта: лише там збереглися певні сорти, які були виведені на Закарпатті в часи Австро-Угорщини. Доки ж рідкісні лози міцніли, він прославився не тільки взірцевим сухим, але й «льодовим вином» («айсвайн» – нім. Eiswein, англ. Icewine) – напоєм, який робиться з винограду, що зав’ялився на кущі й дочекався морозів, відтак передав трунку концентрат смаку й аромату. «Ні, я таке зараз не роблю – погода в останні роки не дозволяє», – каже Гергей Юрійович. Але кров винороба-експериментатора передалася синові, і Параска-молодший робить унікальні напої, ставлячись до цієї роботи не як до заробітку, а як до творчості. Саме тому в старовинних підвалах Берегівщини досі зберігаються не лише вина, але і традиції. Одна з них – запрошувати всю родину на збір першого винограду і разом святкувати цю подію. Молодий винороб тішиться кожному гостеві, який у цьому підвалі навчився розрізняти вина й цінувати їхню унікальність, вважає: винна культура Закарпаття невід’ємна від європейської. Разом з тим поважає вина Криму (нарікає: «Шкода, що тимчасово втратив можливість їх вивчати») та Одещини: «У них зовсім інша ароматика і “тіло”, дуже якісні червоні», – каже виноградар-винороб. Нещодавно Гергея Параску прийняли до когорти лицарів Винного ордена святого Венцела – клубу виноробів, бути в якому дуже почесно, а ще й цікаво, адже майстри обмінюються секретами, тягнуться один за одним та влаштовують спільні заходи. «Це натхнення і це навчання. Я молодий винороб. Мені пощастило, що я син свого батька, і знаю більше, бо тато передав мені все, що знав і що встиг. Але я щодня вчуся!» – говорить Гергей, який перший у родині має також й офіційну освіту в своїй галузі. Він показує нам свій «винахід»: авторський купаж «Квіткове» містить велику частину власне виноградного соку, котрий ще не перебродив. Зупиняє цей процес Гергей за допомогою власної магії та науки, і на виході є екстраароматний і абсолютно легкий напій з усіма кондиціями вина, окрім міцності. Родина Нодь із самого Берегова (їхній підвал і невеличкий виноградник поруч розміщені тут, на вулиці Виноградній) коло лози порається уже теж поколіннями. Сьогодні ж відомий виноградар-винороб Василь Нодь уже має власну марку, і винарня Nota Bene знана не тільки на Закарпатті. Лише європейські сорти, вино винятково у склі з родинною сургучною печаткою, а перед тим – у діжках, виготовлених руками батька і сина, котрий теж став до родинної справи. Ми жартуємо: за фото написів на цих ошатних дубових ємностях можна влаштувати вікторину для туристів. Але для кожного мешканця цих країв відповідь буде очевидна: за кількома літерами шифру – елегантні Трамінер, Мерло, Рислінг італійський, Каберне Совіньйон та Мюллер Тургау… У винарні родини Нодь напої виробляють із виноградів здебільшого австрійського, італійського та угорського походження. І так само за європейською практикою: тут ставку роблять не на кількість, а на якість. Спершу вклалися у власне підвал, який обживають з 1990 року, перед тим вивізши десятки вантажівок сміття: старовинну винницю, викопану в гірській породі й занедбану в радянський час, а надто в часи «сухого закону». Потроху розширюють площі під лозами, але закладати більше гектара на рік не вдається: це надто великі інвестиції. «Мої інвестори – це ті люди, які люблять моє вино: в кожній пляшці напою є частка для нової посадки, так і розвиваємося. Шкода, що немає державної підтримки. Але вдалося отримати грант для купівлі сільгосптехніки, це виручає», – констатує Василь Нодь. Нині мають понад 2 гектари під цінними лозами і чекають врожаю ще на кількох площах, поступово закладених декілька років тому. «Для якісного вина потрібен якісний виноград, все інше вже зробить природа, наша задача – їй не заважати, хіба трохи допомогти», – усміхається винар, який вболіває, аби закарпатське вино здобуло гідну славу. До слова, закарпатські приватні винороби, як, власне, всі такі в державі, нині перебувають у «сірій зоні» економіки: їхніх вин не побачимо в крамницях, працюють здебільшого у форматі дегустацій і фестивалів, адже законодавча регуляція цієї справи тільки попереду, як і визнання натурального вина харчовим продуктом, а не підакцизним товаром, що спростило б життя малим виробникам, тим винарням, які в Європі називають «бутиковими». Тим часом як уже маститий винороб пан Василь складає власну енотеку: колекцію найкращих вин сезону. Пляшки, припорошені благородним пилом, зберігаються у дальній частині його родинного підвалу, саме там, де розкошує … пліснява. Вона аж ніяк не є банальним наслідком сирості чи, не дай Боже, неохайності: ні, традиційні винні підвали не лише ідеально доглянуті, але й володіють особливим мікрокліматом і мікрофлорою, і неодмінна її частина – це благородна пліснява. Розповідаючи про це, Василь Нодь каже і про секрети наповнення діжок, щоби вино мало саме потрібну площину для контакту з повітрям і ніяк не більшу. Для того щоб набрати вина з діжки (усі гості підвалу неодмінно ж мають не теоретично взнати, що тут роблять), він використовує «лоповку» – спеціальний скляний пристрій, назва якого з угорської перекладається буквально «вкрасти у сусіда», і раніше їх робили зі спеціального сорту гарбузів. Василь наповнює келихи (рівно на третину – за законами дегустації – аби вино подихало) і розповідає про легендарну «частку янгола»: кількість напою, що під час дозрівання випарується з діжки, яка направду «дихає». У винарні розповідають: вино оцінюють комплексно, слід залучити три органи чуття: зір, нюх і смак, і лише якщо всім цей продукт буде до вподоби, можна казати, що вино «ваше». Адже навіть найякісніший напій може не підійти дегустатору за характером, слід шукати «своє» вино, яке потішить, і це теж творчість. Мабуть, саме через те, що до своєї праці тут ставляться як до мистецтва, а ще й як до місії – берегти ремесло і культуру своєї землі – то і сонячний напій від виноробів Берегівщини в букеті має особливу нотку. До ніжних і терпких тонів квітів і фруктів (а часом і дерева та тютюну, ба навіть дубленої шкіри) тут додається особливий відтінок. Певно, саме так пахнуть і смакують любов до своєї справи і традиції. Текст: Алла Хаятова Фото – Сергій Гудак За матеріалами: https://opinion.biz.ua