Втрачений Ужгород: як місто придбало першу прибиральну техніку

Ми не знаємо, коли в місті почали прибирати вулиці, але завдяки розвідкам краєзнавця Петра Сови відома точна дата, від якої відповідальність за чистоту вулиць несе міська влада. У своїй праці "Прошлое Ужгорода" за 1937 рік Петро Сова писав, що 27 вересня 1869 року королівська казна подарувала Ужгороду ярмаркове право (тобто, податки з проведення ярмарок мали йти вже не до королівської казни, а до казни міста), але натомість зобов'язала місто взяти на себе відповідальність за чистоту вулиць, торгових площ і ринків. Тобто, саме з 1869 року влада Ужгорода мусила дбати про прибирання вулиць і платити за це. Очевидно, довгі роки потому прибиранням вулиць займалися двірники. Але у 1925 році у поміч людській силі міська управа вирішила додати механічну. Документацію із цього питання зберігає Державний архів Закарпатської області. За документами, у 1925-му керівництво Ужгорода вирішило придбати дві машини: одну поливальну і одну підмітальну. Про ці наміри оголосили у чехословацькій пресі, після чого до міста посипалися письмові пропозиції від виробників прибиральної техніки з усієї Європи. Однією з них була дуже відома німецька фірма "Friedrich Krupp AG", яка займалася виготовленням автомобілів, сільськогосподарської та військової техніки з 1860-го року до 90-х років минулого століття, коли злилася з іншим потужним концерном, і нині відома у всьому світі як "ThyssenKrupp AG".

У січні 1926-го "Krupp" писали до Ужгорода, що довідалися з преси про наміри влади міста придбати прибиральну техніку, тож радо пропонують обрати її з-поміж їхніх моделей. "Наші машини є найдосконалішим, що в цій сфері вироблено на даний час. Пропонуємо придбати поливальну машину з потужною помпою, яку можна використовувати також і при гасінні пожеж, а також нашу підмітальну машину "Krupp"", – писали німецькі виробники у листі.  

Друга пропозиція була так само від дуже поважної фірми – празької "R.A.Smekal". Три покоління сім'ї Смекалів виготовляли на території Чехії обладнання і техніку для пожежників, а Раімунд Аугуст Смекал розширив родинну справу і почав також випускати автомобілі. Нині у чеському містечку Čechy pod Kosířem, де починалася історія фірми Смекалів, працює музей пожежної справи. У ньому зібрана техніка, яку виготовляли три покоління Смекалів, і, можливо, є серед експонатів і машина, яку пропонувала фірма для використання в Ужгороді. Листування з "R.A.Smekal" показує, що їхня пропозиція була для міста найбільш цікавою, хоча, судячи з рекламних проспектів, німецькі машини були куди більш прогресивними. Можливо, визначальну роль зіграла ціна і те, що фірма "R.A.Smekal" запропонувала замість двох машин – одну, яка би поєднувала в собі бак на 1500 літрів води для миття вулиць та гасіння пожеж, і підмітальний валик. Саме з чехами велися подальші перемовини, але остаточне рішення придбати машину саме у "R.A.Smekal" визріло вже майже влітку 1926-го. Про те, що станом на травень факт придбання техніки вже був відомий, свідчить лист від головного нотаря словацького міста Лученец. Пан нотар цікавився, чи задоволена влада Ужгорода машиною від "Смекал", та за яку ціну її придбало місто.

Але документальне підтвердження про те, що прибиральна машина виїхала на вулиці Ужгорода знаходимо лише у паперах за серпень 1926-го. Фірма "R.A.Smekal" писала, що їхній монтер пан Яначек доїхав до Праги і доніс підтвердження того, що машина прибула до Ужгорода і успішно працює. "Вибачте, що не могли одразу дати вам відповідь на прохання головного міського інженера, аби пан Яначек залишився в Ужгороді на 14 днів і навчив ваших шоферів. Ми мусили отримати згоду заводу в Слатінянах, до того ж ми впевнені, що монтер Яначек детально шоферів проконсультував. Якщо ж ви наполягаєте, то приїде до вас із заводу в Слатінянах монтер Блех, який може ваших шоферів навчати", – писали представники фірми.

На жаль, ми ніде не знаходили згадок про те, як довго працював у нас поливально-підмітальний автомобіль від "R.A.Smekal", як регулярно прибирав вулиці та площі, чи були ним задоволені керівники міста та городяни, і чи допомагав він тодішнім пожежникам у гасінні пожеж. Можливо, саме він стоїть у ряду автомобілів на фото з книги "Підкарпатська Русь за роки 1919-1936", однак достеменно цього знати не можемо. До кінця невідомо навіть те, як виглядала ужгородська поливально-підмітальна машина, хоча з рекламних проспектів фірми, які вона надсилала до міської управи, можна скласти про це уявлення. Зокрема перша представлена читачам світлина, скоріше за все, і зображує модель, закуплену для Ужгорода. Одне нам відомо точно: в історії міста є ще багато білих плям і цікавих деталей. Тож будемо шукати далі. Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"