Врятований в Карпатах українець: я вражений, як багато людей взялися нас шукати!

Новина стрімко поширювалася мережею. І сотні українців провели ніч в напруженому очікуванні новин про учасників пригоди. Десятки людей, що знають, що таке гори і вміють їх підкорювати, вирушили на порятунок Івони, Євгенії та Олександра. Пошуково-рятувальну операцію розпочали і рятувальники ДСНС. На ранок з`явилися втішні новини: всі учасники пригоди – в безпеці. Стомлені, трохи налякані, але щасливі від того, що все позаду. Про пережите і те, як вдалося врятуватися, а також про те, як зважився стрибнути за Івоною з крутої скелі, "Обозревателю" розповів Олександр Чуб. Героїчним свій вчинок він не вважає – навпаки, у тому, що трапилось, вбачає свою провину. Але на розмову Олександр погодився. Зокрема, і тому, що пригода, одним з головних учасників якої він став, вже встигла обрости чутками і вигаданими подробицями. - Знаєте, коли ми вже спустилися і я зайшов в інтернет – був трошки шокований тією кількістю неправди, яку понаписували журналісти. І, якщо чесно, ці байки мені не дуже подобаються. - То розкажіть, як все трапилося насправді – починаючи з того, як ви потрапили туди, в гори. На другий день ми пішли погуляти - і рушили в бік хребта. Біля прикордонного стовпчика спокусились ідеєю зійти на вершину... Коли ми вже піднялися на самий верх – я бачив карниз. Я просто не розрахував – і це виключно моя помилка – що той карниз не три метри, а, як виявилося, трошки більший. Ми десь метри за три від карнизу йшли – і він обірвався. Ми з Євгенією лишилися нагорі, а Івону знесло вниз. - І ви стрибнули за нею? - Не було часу довго роздумувати. Я просто почав спускатися до Івони. Женя тим часом дуже правильно і грамотно зреагувала. Я їй лишив свій телефон – і вона почала обдзвонювати рятувальників. І знаєте – просто нереально, неймовірно класно спрацювали всі-всі-всі хлопці. Мені часто доводилося чути докори в бік державної служби, але тут ДСНС просто класно зреагувала. Ясно, що вони не вийшли рано, бо це трапилося о 4 годині. Коли я приземлився, зразу погукав Івону. Вона на той момент вже вибралася з-під снігу, відкопалася сама. Я переконався, що вона ціла і неушкоджена – і забрав її. Ми спершу були рипнулися в бік стежки, бо там туман, нічого не видно. А далі я зрозумів: нема сенсу, бо там – суцільна стіна навколо, дуже крутий обрив. Тому я подивився на карту – і ми просто спустилися в долину, і вздовж річки дійшли до найближчої туристичної стежки, що проходить цією полониною. На той час вже кілька груп виїхало нас рятували. Але, на превеликий жаль, у нас не було зв`язку. Рятувальники працювали просто супер – але ми не мали як їм повідомити, що у нас все добре. Мій телефон лишився у Євгенії. І я, і Івона були неушкоджені. Єдине – трохи виснажені. Зрештою ми дійшли до однієї колиби, де у нас вийшло швидко розтопити грубу і дві години відпочити, поспати хоч трохи. Після цього ми знову пішли. Нам лишалося буквально три кілометри, щоб дістатися до тієї колиби, де вже були всі. І коли ми прийшли – в цей час якраз хлопці з Яремче разом з Женею піднялися знову вгору, щоби шукати нас - а натомість знайшли нашу собаку. Вона там лишилася була, в паніці стояла на хребті... За матеріалами: https://www.obozrevatel.com