Віктор Медведчук: якою може бути Україна? Якою бути Україні?

23.08.2021 17:29 569 0
Віктор Медведчук: якою може бути Україна? Якою бути Україні?

Стаття Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян і українців» запустила глибинні процеси в українському суспільстві та політичному середовищі. Річ у тому, що за весь час міждержавних російсько-українських відносин ніколи не було такого чіткого офіційної думки про долю двох народів і перспективи двох держав.

І тут уже традиційно - офіційна Москва висловила чіткі формулювання, а офіційний Київ в черговий раз "промимрив" щось невиразне. Проте в українському суспільстві пішли серйозні процеси, які зачепили практично всіх думаючих людей. Процеси ці тільки почалися, в тому числі й в Росії.

Кличе Росія території назад

В українському політичному співтоваристві заведено вважати, що Росія має одну точку зору, і ця точка зору Президента РФ Володимира Путіна. Насправді російське суспільство одним Путіним ніколи не вичерпувалося. Є ліберальна точка зору, згідно з якою Росія в російсько-українських відносинах у всьому неправа і, взагалі, краще б Росії в сучасному вигляді не було б. Стаття Путіна розглядається ними як ще одне підтвердження російського імперіалізму. Там є і свої ура-патріоти, які, обговорюючи статтю Путіна, кажуть: «Дивіться, Медведчук не погодився з формулюванням Путіна, про один народ, він ворог». Такі «патріоти» не бачать перспектив української державності й вважають, що Україна повинна увійти до складу РФ, як мінімум її більшість. Тобто, якщо хтось вважає, що не повинно бути Росії, то другі, що не повинно бути Україна.

Позиція Путіна набагато об'ємніша такого примітивного розуміння відносин між країнами. В цілому стаття і наступні висловлювання Путіна про те, що повинні бути й Росія, і Україна, але є дуже важливі нюанси, які необхідно аналізувати українським політикам. Путін сьогодні не тільки не заперечує українську державність, а й право України стати «анти-Росією». Але тоді він ставить питання про статус територій, які, виходячи зі свого історичного формування, бути «анти-Росією» ніяк не бажають. Адже Україна активно виштовхує мільйони російськомовного населення з правового поля, а до Донбасу формується ставлення як до бунтівної колонії. І посил Путіна абсолютно зрозумілий: раз для керівництва України російськомовні громадяни є чимось неповноцінним, то для Росії вони один народ з росіянами. А далі він розповідає історію регіонів, які були приєднані до України не як до держави, а як до адміністративної одиниці іншої держави. І в цьому є логіка - Україна, як самостійна держава, що не приєднувала до себе ні Крим, ні Донбас, ні масу інших регіонів. А, втративши контроль над Кримом і частиною Донбасу, поки демонструє безсилля до їх повернення. Слабких, як відомо, історія не любить.

Надалі Путін говорить про те, що російськомовне населення, позбавлене громадянських прав і культурно-історичного минулого, поставили перед неможливістю мати своє політичне представництво у Верховній Раді, мати свої ЗМІ та партійні проєкти. І далі це питання ставиться перед Європою. А для Європи це дуже незручне запитання. Тут треба або відмовитися від принципів демократії та вступити, як вигідно тут і зараз, чи зупинити Україну і змусити її припинити репресії проти опозиції.

У цій ситуації Путін виграє в будь-якому випадку. Якщо Європа не реагує на утиски опозиції та російськомовного населення, то Путін ловить їх на лукавстві і подвійних стандартах. Якщо Європа починає реагувати на український бєспрєдєл, то Путін стає гарантом демократії в Східній Європі.

Складається враження, що Росія готує інформаційну та ідеологічну основу щодо України. При цьому враховується саме політична ситуація всередині нашої країни, тупик, в який її завела минула і нинішня влада. Можливо, Європа, а тим більше США, не хочуть визнавати цього тупика, в який завели Україну під «їх чуйним керівництвом», але в певних умовах, їм доведеться це визнати, і тоді проєкт Україна або «оптимізують» в менших межах, або взагалі спишуть за непотрібністю.
 

Українська відповідь. Влада

Українська відповідь на позицію Путіна теж не однозначний. Здавалося б, найправильніша відповідь влади - запевнити українських громадян, що їх країна з ними, що їх чекають, що їх права будуть захищені, про них дбатимуть. Але влада, в першу чергу в особі Президента Зеленського, робить щось протилежне, що величезна кількість українських громадян оцінили як безумство. Судіть самі: «Я просто хочу, щоб мене зрозуміли. Ще раз: Батьківщина або ти - гість? Я вважаю, що, якщо ти живеш на території Донбасу сьогодні, тимчасово окупованому, і ти вважаєш, що це діло праве і нам в Росію, що ми росіяни, це велика помилка залишатися жити на Донбасі. Це ніколи не буде російської території. Просто ніколи ... Для майбутнього своїх дітей і онуків, якщо ти любиш Росію і вважаєш, що все життя, перебуваючи на території України, відчував, що це Росія, якщо ти так відчуваєш, то я вважаю, що ця людина повинна зрозуміти: в ім'я своїх дітей і онуків вже потрібно їхати та шукати собі місце в Росії. Це правильно. Тому що без України на цій території цивілізації не буде ... Україна буде рости вгору, буде все будуватися, це однозначно, а Донбас - в окупованому і відрізаному вигляді - нікуди рости не буде».

Давайте спокійно розберемо відповідь Зеленського на ті посили, які він кидає українським громадянам, особливо тим, хто знаходиться на неконтрольованої території. Головний посил нинішнього Президента російськомовному населенню - ти тут гість чи ні? Якщо гість, то ти вже засидівся, і з речами на вихід. Тобто Зеленський говорить не про народ, а про території, які необхідно очистити від неправильних громадян. Маса людей угледіли в цьому ту риторику, коли в Німеччині в 30-х роках минулого століття називали німецьких євреїв гостями.

Але все-таки розгляньмо процес об'ємно - Путін каже про один народ, об'єднуючи російський і український народ, а Зеленський пропонує російським і російськомовним або асимілюватися, або емігрувати в Росію. При тому, що Путін і Зеленський говорять зовсім про різне, вони запускають єдиний процес - Зеленський виганяє, а Путін запрошує українських громадян. Виходить, що Зеленський працює у зв'язці з Путіним: один віддає громадян України, інший приймає. І при зовнішньому незгоду Зеленський говорить Путіну тверде «так» в питанні розвалу країни.

Адже якщо мільйонам громадянам треба їхати в Росію, то стає закономірним питання: а якщо «неправильні» громадяни, не дай Боже, надумають це зробити з територіями? На це Зеленський говорить словами чеховського героя: «Цього не може бути, тому що не може бути ніколи!» Так чому не може, якщо політичний процес запущений, а Зеленський сам є сьогодні головним каталізатором? Зеленський активно рубає сук української державності, на якому сам сидить.

Ось Зеленський говорить, що люди рано чи пізно зламають стіну. Але от питання, а хто цю стіну побудував? Хто обмежував зв'язку, контакти, обмін думками та інформацією, свободу пересування та економічне співробітництво? Так, ці будівельники стін непогано заробили, але нічого толком, крім особистого збагачення, не добилися. А якщо цю стіну зламають не з того боку, з якою думає Зеленський? Що тоді? Я недарма на початку статті приділив увагу суспільства Росії, там цей процес уже запущений. Якщо в Росії російськомовне населення сприймають як земляків, то стіну можуть і зруйнувати. Питання тільки як це зроблять. Одна справа відновлення поважних і взаємовигідних відносин між Україною і Росією, а інше - ризик відторгнення від України територій.
Зеленський зарозуміло заявляє, що Донбас без України розвиватися не буде. Але чи буде він розвиватися з Україною? Україна є єдиною країною пострадянського простору, за 30 років незалежності так і не вийшла на економічний рівень кінця 1980-х і початку 1990-х років. Сьогодні це найбідніша країна в Європі, але Зеленського це анітрохи не бентежить. Сьогодні Україна програє Росії в першу чергу економічно. І програш цей - пряма відповідальність Зеленського як Президента України. Тому розмови Зеленського про розвиток країни не варті нічого. Злиденну країну просто розвалити й продати за борги кредиторам. І ніяка патріотична риторика не допоможе.

Відповідь “патріотів”

Я не даремно згадав російських «патріотів», які вважають, що ніякої України бути не повинно. В Україні подібних «патріотів», тільки з протилежним знаком, цілком достатньо. Вони вважають Росію недокраїною, якій скоро не буде, а Україну - зразком демократії та процвітання. Лідером подібних думок, без сумніву, є екс-президент України Порошенко.
«Ми, українці, не маємо проблем з власною ідентичністю. І нам по барабану, що саме про це думає Путін. Ми - українська політична нація, рівноправними членами якої є громадяни різного етнічного походження, різних конфесій і мовних спільнот. І від росіян нас відрізняють не тільки власний історичний досвід, мова (виділено автором), пісні й танці або кухня, а й політична культура, ставлення до прав і свобод людини (виділено автором), геополітичні орієнтації, усвідомлене і глибоко вкорінене почуття причетності до європейської цивілізації (виділено автором). Ці відмінності протягом останніх семи років тільки посилилися, і, до речі, не останню роль в прискоренні цього процесу зіграв настільки відштовхуючий для України Путін ... Україна вибрала свій шлях розвитку - членство в ЄС і НАТО. Соціологічні опитування показують, що на референдумі за вступ до ЄС готові проголосувати три чверті тих, хто планує взяти в ньому участь. За НАТО - відповідно дві третини українців, які готові брати участь в референдумі. Російська агресія, до речі, суттєво посилила підтримку євроатлантичного курсу серед українців ».

Тут теж необхідно розібрати всі пасажі, які відкривають всі таємниці подібної ідеології. В Україні, виявляється, немає проблем з власною ідентичністю: українці розмовляють однією мовою, мають одну кухню і навіть танці танцюють одні й ті ж. Але читаймо далі - за словами того ж Порошенка, цифри якого (за результатами численних соціологічних досліджень останнього часу) явно завищені, оскільки, згідно з соцопитуваннями, за ЄС голосують 53-65%, а за НАТО - 42-53%. Таким чином, є мільйони громадян, які цей курс не підтримують і яких пан Порошенко в розрахунок приймати не хоче.

Але якщо пану Порошенку «по барабану» думка мільйонів громадян, то про яку політичну культуру і ставлення до прав людини може йти мова? Та й сам Порошенко раніше офіційно зізнався, що він російськомовний чоловік, а це ставить під сумнів, що у нього особисто немає проблем з ідентичністю. За Порошенко, Україна має причетність до європейської цивілізації, а Росія - ні. Але тут-то і криється каверза. Адже за цією логікою російськомовні регіони потрібно віддати назад в Азію. Виходить і Порошенко згоден з Путіним.


У такій ідеологічній парадигмі взагалі немає майбутнього. Навіщо Україні якийсь Донбас і Крим, якщо на іншій частині вже побудовано потужне європейська держава? За Порошенко розвиток України закінчилося - вона вибрала свій шлях (армію, мову і віру), альтернативи цьому немає, основи держави, суспільства, щасливої ​​країни вже побудовані. Залишається слідувати заповітам Порошенко, зокрема, поставити його статую замість пам'ятника Леніну.

Але така досконала, демократична, вільна і щаслива Україна існує тільки в головах окремих громадян. На ділі все не так. Українська державність в небезпеці, і головна небезпека виходить від обмеженості, непрофесіоналізму і жадібності тих, хто країною управляє. Порошенко транслює солодку казку, яка не відповідає дійсності, паралізує волю для розв'язання нагальних проблем і будівництва країни. Наша країна знаходиться у важкій кризі, і потрібно її рятувати.

Протистояти деградації

Ось і виходить, що Зеленський і Порошенко в цілому з Путіним згодні та благословляють втрату громадян, а як наслідок цього, можливість втрати територіальної цілісності України. А Путіну заперечує один Медведчук, який наполегливо хоче повернути Донбас в Україні, а Україну на Донбас.

Чому ж російськомовні Зеленський і Порошенко раптом стали затятими націоналістами та наввипередки вправляються в тому, щоб відібрати права і свободи у російськомовного населення і посваритися з усіма сусідами (не виключаючи членів обожнюваного ЄС)? Справа зовсім не в російській мові (утискають і угорців, і румунів, і поляків), а в системі управління.

В Україні йде примітивізація системи державного управління. Ідеологія «анти-Росії» руйнує українську державу, опускає нас навіть не до рівня Середньовіччя, а до рівня племені, у якого одна мова, одна кухня, одні танці і одні ідоли. Плем'ям управляти легше: хто не відповідає його традиціям і законам вождя, виганяє, як це сьогодні показує Президент Зеленський. При цьому плем'я легко загнати в резервацію і відібрати у нього землі і взагалі майбутнє. Завжди менш цивілізований народ програє більш цивілізованого. Саме тому прокляття і руйнування залишків досить розвиненою радянської цивілізації - обов'язковий пункт наших горе-реформаторів.

Українцям вселяють, що вони були цивілізованими європейцями, просто забули це, російські змусили їх це забути. Насправді ж в основному в союзі з Росією Україна входила в європейську і світову культуру. Українців змушують згадати те, чого не було, а забути реально славне минуле, знецінити його. З точки зору менеджменту - забути історію колишнього успіху.

Потрібно розуміти, що на примітивному рівні управління ми втрачаємо країну. Ми вже втратили величезний промисловий і науковий потенціал, втрачаємо населення і території. І процес цей триває. У населення відбираються права і свободи, а влада несе все менше відповідальності за скоєне.

Тому в України єдиний шлях до відродження, і полягає він у зворотному завоюванні прав і свобод громадян. Здавалося б, ці функції виконував Майдан, але це теж солодка, але брехлива казка. Постмайданна влада тільки те й робила, що забирала свободу і права громадян, залазила до них кишеню, виштовхувала землю з-під ніг.

Майдан - це активно створене невдоволення, яке узаконило беззаконня, підмінивши справедливість революційною доцільністю. І коли беззаконня стало законом, український громадянин був видавлений з правового поля. І неважливо - російськомовний це громадянин або україномовний, багатий він чи бідний - репресій йому все одно не уникнути, неважливо - чи хоче він в НАТО або не хоче - його будуть обдирати несправедливими тарифами й поборами. Ця примітивна влада може тільки брати, дати вона не в змозі нічого.

Врятувати країну

Зрозуміло, що ідеологія і методи управління Порошенко / Зеленського ведуть Україну до втрати суверенітету, висновку в політичну резервацію. І цьому потрібно негайно протистояти. За гімнами, і солодкими казками цих політиків варто катастрофа нашої країни, смерть економічна, політична, культурна.

Перше, що потрібно зробити в перетворенні країни, це зрозуміти, що за країна нам дісталася, які люди тут живуть і як влада, держава може зробити їх життя кращим. Україна історично склалася з безлічі частин, які раніше входили до складу інших держав, а тому стиснення від багатонаціональної держави до одного етносу або племені - це деградація. Тим більше для країни, яка перебуває в центрі Європи, де говорять на різних мовах, ходять до різних церков, шанують різних героїв, вибудовувати ідентичність, яка близька лише частини населення, є стратегічною помилкою, яка веде до руйнування країни. Зліпити країну по чужих лекалами - ще більша дурість, адже тоді ми робимо країну не своїм громадянам, а зовнішнім силам. Як говорив М. Грушевський: «... Не треба підганяти наше життя до якого-небудь західно-європейським зразком, хоча б і німецькому. Звільнення від примусової залежності від московського життя не повинно бути заміною однієї залежності на іншу, хоча б і добровільну ».

Подивімось, про що говорив В'ячеслав Чорновіл: «Я представляю майбутню Україну федеративною державою - союзом земель, які склалися історично і несуть на собі природно-кліматичні, культурно-етнографічні, мовно-діалектні, побутово-господарські та інші відмінності, створюють неповторне різнолика особа єдиного народу. Бачу в складі Української Народної Республіки такі землі, як Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, Гетьманщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Донеччина, Таврія (Чорномор'я), а Крим - як незалежного сусіда, або автономну республіку в союзі з Україною» 2. Знову федерація?

Мені можуть заперечити, що федерація зробить можливим відділення українських земель, необов'язково до Росії, а також до Угорщини, Румунії та Польщі. Тобто федеративний устрій підштовхне країну до розвалу. Але той же Грушевський стверджував: «Так що можна сказати: до федеративного устрою частини країни виявляють прагнення до руху від центру, а після створення федерації - йдуть до центру. Це треба мати на увазі проти розмов супротивників федеративного устрою, нібито федеративний порядок веде до розвалу і поділу держави. Німеччина тридцять з гаком років тому стала федеративною державою, і по цей час її державна одностайність не послабшав, а скріпилося і виявило в останні роки таку силу внутрішньої єдності землі, якого не показувало жодна унітарна держава ».

А ось якщо у влади залишиться ця ж політична команда, то вона доб'є Україну і без всякого федералізму. Мій аргумент такий - федеральною державою складніше управляти, а тому федеральна держава не потерпить жадібних і непрофесійних правителів на чолі. Ми повинні закликати до влади не популістів, а серйозних фахівців з державного будівництва і справжніх патріотів своєї країни.

І потрібно відповісти на головне питання: що об'єднає Україну, що не дасть розвалити країну? Якою бути Україні? У мене є відповідь: по-перше, право, законність, захист громадян, захист їх прав і свобод. По-друге, нас врятує економічний прагматизм, вміння отримувати вигоду на світових ринках, і російський ринок ми втрачати не повинні. По-третє, соціальна справедливість. Без роботи соціальних програм нам країну з убогості ні витягнути, ні врятувати від епідемій, ні відновити після бойових дій.

Таким чином, правову соціальну державу, яка будує прагматичні економічні відносини, як усередині себе, так і зовні. А тепер запитайте: чи може за такими принципами працювати сучасна українська влада? Для них це нерозв'язна задача. Ось вони в примітивне плем'я і грають, оскільки нічого іншого не вміють. А зовнішні куратори цим користуються і качають з країни останні соки.

Тому нам потрібно будувати країну, незважаючи ні на що. Ніхто за нас її не збудує, новітня історія України це показала. А як будувати? Домовлятися між собою, шукати взаємні вигоди, а не продавлювати свої інтереси, незважаючи ні на що, як це робить нинішня влада. Нам потрібні не харизматичні вожді, а здатність домовлятися менеджери. Нам потрібні не ті, хто зображує влада, а ті, хто буде відстоювати інтереси української держави. І не ті, хто кричать на мітингах «Слава Україні!», А ті, хто самовіддано працює на благо своєї країни та створює її справжню Славу!

Змініть принципи, відійдіть від примітивного судження про свою країну, приберіть політичних нарцисів з трибун, дайте можливість працювати порядною і талановитим людям, і ви побачите результат. У нас знецінили слово «патріот». Як на мене, це не той, хто змушує інших любити свою країну або виганяє тих, хто, на його думку, країну не любить. Патріот - це той, хто зараз буде рятувати свою країну від розвалу, «зшивати» її, будувати й робити її сильніше у всіх відносинах, тобто створювати успішну країну для себе і для своїх громадян.

[1] Михайло Грушевський застережливо писав, що «... не треба підганяти нашого життя до котрого не будь західно-Європейського взірця, хоч би й німецького. Визволення від примусової залежності від московського життя не винних буті заміною одної залежності другою, хоч би й добровільною ». (Грушевський М. Хто такі українці й чого смороду хочуть. - К., 1991. - с. 149

[1] «Я уявляю майбутнього Україну Федеративною державою - союзом земель, Які склалось Історично й несуть на Собі природно-кліматичні, культурно-етнографічні, мовно-діалектні, побутово-господарчі та інші Відмінності, що творять неповторний різноликі лиця єдиного народу. Бачу в складі Української Народної Республіки Такі землі, як Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, Гетьманщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Донеччина, Таврія (Чорномор'я), а Крим - як незалежного сусіду, або автономну республіку в союзі з Україною», - писав В'ячеслав Чорновіл («Твори у десяти томах», том 6, с. 579-587). (Володимир Семків. Чорновіл. Ідея федералізму та ее трансформації // Збруч. 24 грудня 2012. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/30884).

[1] Якої ми Хочемо автономії й Федерацій / М. С. Грушевський / (сторінка 146.) / Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голів. ред.), Я. Дашкевич, І. Гирич та ін .. - Львів: Видавництво "Світ". - 2007. Т. 4. Кн. 1. - C. 137 - 150 ..

 

Віктор Медведчук

Голова політради партії

“Опозиційна Платформа - За Життя”


 

 

 

 

 

 

Читайте також:

Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!
Loading...