Віктор Медведчук: Влада зобов'язана вивести Україну з глибокої економічної та соціальної кризи, але поки що вона провалює цю роботу (ВІДЕО)

10.12.2021 20:05 2078 0
Віктор Медведчук: Влада зобов'язана вивести Україну з глибокої економічної та соціальної кризи, але поки що вона провалює цю роботу (ВІДЕО)

Інтерв'ю народного депутата України, голови політради партії ОПЗЖ Віктора Медведчука телеканалу UkrLive.

В'ячеслав Піховшек: З нами сьогодні в ефірі лідер політичної партії "Опозиційна платформа – За життя" Віктор Володимирович Медведчук.  Доброго дня.

Віктор Медведчук: Доброго дня, В'ячеславе!  Доброго дня, шановні телеглядачі!

Як ви вважаєте, чи не є дзвінок президента США Байдена президентові України Зеленському таким дзвоном щодо української суб'єктності, реальної незалежності України?

Дуже цікаво ви сформулювали питання зв'язку між стратегічно важливим рішенням 1 грудня 1991 року на референдумі (яке вважаю повністю правильним і виправданим) з дзвінком президента США президенту Зеленському.

Я гадаю, що це величини різної сили. Більше того, дзвінок пана Байдена Зеленському стався після їх переговорів із президентом Росії Путіним. Це те, що характеризує сьогоднішню політичну ситуацію: ситуацію нестабільності в Україні, продовження бойових дій на сході, що так і не настало після приходу Зеленського до влади врегулювання конфлікту, відсутності реальних кроків щодо встановлення миру, відмови української влади від виконання мінських угод тощо.  Тому я б розглядав ці дзвінки не інакше, як спроби в черговий раз врегулювати ситуацію на Донбасі, що є актуальним насамперед для українських людей, для українського народу і що може вплинути (але це під великим питанням) на формування нової політичної волі.

Власне, це й прозвучало, як ми бачимо зі звітів, у тому числі й прес-повідомлення зі США, про те, що Байден висловив підтримку та прагнення сприяти у виконанні мінських угод. Ось це дуже важливо, тому що раніше США займали позицію та говорили, що мінські угоди не виконує Росія, і на цьому ставили крапку. Зараз ситуація змінилася, і Байден і представники найвищих гілок влади США говорять про те, що мінські угоди треба виконувати і США сприятимуть у цьому питанні. Це важливий момент, і головне, щоб цей важливий момент відіграв свою роль у питанні формування нової політичної волі пана Зеленського та його оточення.

Тоді можна розраховувати, що може бути результат, а результат призведе до миру на Донеччині.  Результат, якщо його буде реалізовано повною мірою, може призвести до повернення Донбасу до України, а України – до Донбасу.

Ви думаєте, чинна українська влада зараз хоч щось може зробити для реалізації мінських домовленостей чи вже пізно пити "боржомі"?

Я стверджую, що вікно можливостей, про яке я говорив два роки тому, залишається відкритим. До речі, дуже важливо, що воно було відкрито усі ці два роки, це важливий елемент, бо Зеленський мав усі можливості. Ви маєте рацію, що тоді, на піку свого авторитету, на піку довіри, яка була надана Зеленському, він міг зробити дуже багато суттєвого, ефективного, яке в сукупності призвело б до мирного врегулювання та повного виконання мінських угод, а отже, зняло б проблему, яка існує вже вісім років.

Він цього не зробив, але вікно можливостей відчинено. Той поштовх і ті події останніх місяців, які призвели до відомих переговорів між Байденом та Путіним, між Байденом та Зеленським, свідчать, що сьогодні здійснюється нова спроба реалізувати мінські угоди.

Дуже показовою є позиція, яку зайняли після переговорів Байдена та Путіна міністри закордонних справ Німеччини та Франції.  Вони заявили про свою прихильність до мінських угод, про готовність реалізовувати політику мінських угод і зустрічатися в "нормандському форматі" (спочатку на рівні міністрів закордонних справ) і при цьому наголосили, що необхідно продемонструвати цю реалізацію мінських угод, і тут же згадали про 9 грудня, тій події, які сталася два роки тому. Три роки на той момент не було очних зустрічей глав держав "нормандського формату".  Така зустріч відбулася в Парижі 9 грудня 2019 року, і там було ухвалено рішення.  До речі, було ухвалено рішення з приводу того, що всі сторони, які входять до "нормандського формату", підтверджують свою повну відданість неухильному дотриманню мінських угод – усім трьом документам, які були підписані у вересні 2014-го та лютому 2015 року.  Більше того, вони підтверджують необхідність законодавчого врегулювання особливого статусу Донбасу, про що нині київська влада не згадує.  Вони висловлюють позиції, які мали бути реалізовані до квітня 2020 року.  Нової зустрічі не відбулося, як і не відбулося жодних кроків, спрямованих на реалізацію тих рішень, які були ухвалені під час Паризького саміту.

Сьогодні, коли це все знову стало актуальним, коли це обговорюється і в Москві, і в Берліні, і в Парижі, дуже важливо вкотре спробувати зрушити з місця ось цю політику мирного регулювання, що призвело б до тієї ситуації, що київська влада  на чолі із Зеленським стане на шлях реалізації мінських угод не на словах, а у своїй реальності.

Щодо мирного плану, який було запропоновано та затверджено ще у січні 2019 року на з'їзді "Опозиційної платформи – За життя": він залишається чинним і сьогодні.  Більше того, це план не теорія, це план не набір якихось тез, тверджень, це план-результат переговорів, які я мав з представниками Донецька, Луганська, Москви, тобто РФ, де погоджувався механізм реалізації мінських угод, і він  був реальним, тому що всі сторони, які були задіяні на той момент у переговорному процесі мирного врегулювання, вони дали добро на реалізацію та виконання цього плану, але ж віз і нині там. Розмови, заяви, директиви, різні піар-акції, які на сьогоднішній день нічим не закінчилися, які продовжують існувати лише на папері або як струс повітря від заяв та піар-ходів. Тому якщо справді буде взята на озброєння політична воля, яка сьогодні є і в Парижі, і в Берліні, і у Вашингтоні, то ми зможемо досягти суттєвих результатів у реалізації мінських угод.

Вікторе Володимировичу, самі ви в одному зі своїх нещодавніх інтерв'ю говорили, що виступаєте за те, щоб відбулися переговори керівництва України та Росії.  Для мене це було певною мірою навіть трохи шокуючим, те, що ви так сказали, бо, звичайно, переговори необхідні, але чути це від людини, на яку влада кинула ковзанку політичних репресій, це, звісно, ​​серйозна постановка питання.  Незважаючи на політичні репресії, ви виступаєте за те, щоб українська влада все ж мала можливість проведення прямих переговорів.  У мене склалося враження, що Зеленський трохи випрошує розмову із президентом Росії. Як ви вважаєте, чи піде президент Росії на такий контакт?

Я почну з кінця думки, що пролунала у вашому питанні. Чи піде президент Путін на ці переговори чи ні, мені невідомо. Не можна на чільне місце відносин між державами ставити долю однієї людини, навіть якщо стосовно цієї людини, а я це стверджую, застосовуються методи незаконного кримінального переслідування та репресій. Питання не в цьому.

Питання у тому, щоб до України прийшов мир.  Питання полягає в тому, щоб досягти мирного врегулювання.  Питання в тому, щоб припинилися жертви, які, на жаль, мають місце у тому числі і серед мирного населення, щоб припинилися руйнування інфраструктури на сході України і ми досягли довгоочікуваного миру – миру, на який наші громадяни чекають уже вісім років.  Ось що є найголовнішим. Тому не дивно, що я висловлював таку позицію, до речі, не лише у своєму останньому інтерв'ю. Якщо ви помітили, я про це говорю постійно. І я прихильник того, що мають бути прямі переговори між президентами наших країн, України та Росії. Я прихильник того, що мають бути переговори на найвищому рівні із представниками Донецька та Луганська. Так, вони мають бути, без цього не можна принести мир до України. Так, треба домовлятися, тому що дипломатичний шлях мирного врегулювання – це єдиний можливий шлях, який може спричинити мир. І це, до речі, не тільки моє твердження, це те, що підтвердили останнім часом і представники Європи, і представники Вашингтона, і це розуміють, я впевнений, і усвідомлюють представники в Україні, тільки мало про це говорять і нагнітають цю ситуацію, політику печерної русофобії, політику напруження пристрастей до Росії. А нам треба шукати мирний шлях, шлях дипломатичних домовленостей, шлях, який може призвести до миру.

Зараз уже зрозуміло, що Зеленський, реалізуючи фактично передвиборчу програму Порошенка, йде тим самим шляхом, вигадує недосяжну мету, яка шкідлива для України.  Історія з рухом до НАТО.  І це нагадує таку піраміду.  Україна і тут просилася, просилася, аж до того, що було жорстко сказано: у найближчі десять років цього не буде. Чи змінилося ваше ставлення до цієї проблеми?

Так ні, я послідовний і принциповий прихильник того, що Україна не повинна бути в НАТО, і я не просто категорично це стверджую, адже я наводжу аргументи, що з НАТО нам не по дорозі, що НАТО посилить ситуацію, і так досить критичну в питаннях  економіки та соціальної сфери та політики, що сьогодні нейтральний статус, який уже проголошувався в Україні, має продовжити існувати, і нам треба його розвивати. Якщо ми не хочемо, щоб Україна стала розмінною монетою, територія України стала плацдармом для протистояння НАТО, Росії та інших країн, ми маємо категорично зробити все для того, щоб Україна не стала членом НАТО.

І те, що твердження Порошенка-політика продовжилися, це свідчення лише одного: за п'ять років перебування при владі Порошенко так і не знайшов у собі сили для того, щоб продемонструвати політичну волю на встановлення миру на Донбасі, миру в Україні. Цього миру й не настало. Ось уже два з половиною роки нібито намагається це зробити Зеленський. Миру також немає, бо він продовжує політику президента Порошенка. І тут треба реально підходити до питання. Якщо ми говоримо про НАТО і говоримо про те, що Донбас має повернутися в Україну... Але Донбас – це люди, і я завжди на чільне місце ставлю цей факт. І це, до речі, продемонстровано та зафіксовано у плані мирного врегулювання, яке сьогодні є програмою нашої партії "Опозиційна платформа – За життя". Ми говоримо про повернення людей через їхню свідомість, через забезпечення умов їхнього життя, через забезпечення гарантій їхньої безпеки.

Ще раз наголошую, на чолі мають бути люди. Якщо ми говоримо і звертаємось до цих людей, мовляв, "ви повинні, ми хочемо, щоб ви повернулися в Україну", і при цьому, з іншого боку, ми намагаємося йти до НАТО, а ви ж знаєте рівень підтримки НАТО на території всієї України, це близько 50%, а рівень підтримки на тих територіях не перевищує 15-17%, то як ми хочемо, щоб ці люди повернулися до нас, але при цьому ми ігноруємо їхню думку? Або ігноруємо думку щодо використання російської мови, що прямо передбачено Конституцією (ст. 10) нашої країни, Основного закону нашої країни. Ці люди розмовляють здебільшого й у більшості російською. Яким чином ми, з одного боку, намагаємося зробити те, що не принесе користі нашій країні загалом, з іншого боку, за рахунок цього намагаємось створити умови, привернути увагу та зробити все, щоб ці люди повернулися?

І ось раніше ми чули у висловлюваннях влади лише один вираз: "Треба повернути ці території".  Адже це була згубна, злочинна позиція – повернути територію.  На цій території мешкають люди.  Державна політика має бути спрямована на повернення людей, саме людей. І ось я помітив, що в останніх інтерв'ю, у тому числі й у коментарях з боку чиновників української влади, за підсумками розмови Байдена та Зеленського з'явився вираз "повернути території та людей". Хочу їм порекомендувати: поставте на перше місце людей, громадян України, які мешкають на неконтрольованій території. І тоді, якщо ви зміните акцент і в основу поставите людей, що живуть там, ситуація може змінитися. Починайте з цього, рухайтеся шляхом миру та реалізації мінських угод і тоді, справді, мир у країну може повернутися.

В одному з інтерв'ю ви оприлюднили цифру, якою я був шокований: рівень запозичень для цього державного бюджету просто нечуваний – 43,5%.  Які ще особливості цього бюджету ви помітили?

Що таке бюджет? Бюджет – це витрати, які треба зазнати наступного року, щоб витратити на медицину, на освіту, на армію, на безпеку, на формування пенсій, соціальних виплат, на забезпечення рівня життя людей. Це все, що необхідно країні для того, щоб жити та існувати. А доходи – це ті гроші, які треба заробити, щоб їх потім витратити на ті цілі, які я перерахував. Доходи це те, що країна заробляє. Це виробництво товарів, надання послуг. Країна працює, заробляє, а потім витрачає.

Так от, вдумайтеся, майже половина того, що є доходами, того, що заробляє країна, нам треба позичити. Тобто ми не можемо заробити на себе.  Давайте з прикладу простої сім'ї. Сім'я потребує того, щоб за місяць витрачати 4-6 тис. грн. Для того, щоб їх витратити, вона має 2-3 тис. позичити. І так щомісяця, і так упродовж року. Постає питання: а зменшити ці витрати можна? Ні, не можна, це щонайменше. Тому що цей бюджет, який ухвалили на 2022 рік, це бюджет проїдання, мінімального забезпечення, це бюджет фактично злиденної країни. Якщо перевести в рамки приклад однієї сім'ї, то нижче 4-5 тис. опуститися не можна. А якщо до цього додати, що 2-3 тис. треба позичити, то кожен може зробити оцінку чи висновок із цього приводу.  Якщо фактично половину треба позичити, що становить 43,5% прибуткової частини, то як же жити? Більше того, позичаєш гроші цілий рік, а що вони з'являться наступного року? Так і наша влада сьогодні не демонструє можливості та перспективи появи таких джерел та таких доходів. Значить, наступного року теж позичатиме. Нагадаю: минулого року ми теж позичали – половину доходної частини бюджету.

Жити у борг? Ну, добре, країна може брати кредити, може будувати якісь фінансові піраміди, які все одно руйнуються і обрушать країну, і цей обвал подіє на людей.  А як же сім'ї простій бути? Як бути простій людині, якщо вона цілий рік позичає, у неї немає перспектив і наступного року вона теж продовжуватиме позичати?  Це найголовніше, це демонстрація того, що, за останньою соціологією, за останні два роки 56% українців відчули, що у них погіршилося фінансове та матеріальне становище. І майже 40% вважають, що це є результатом некомпетентності, непрофесіоналізму влади. Це найголовніший показник.

Повертаючись до бюджету. Пенсійний фонд: дотація становитиме 200 млрд. грн. Тобто ми не можемо забезпечити наших пенсіонерів із тих джерел, які передбачені чинним законодавством. На субсидії громадянам – 38 млрд, а колись було 70, було 55. Минулого року – 45. Цього року – 38. І водночас йде збільшення видатків на утримання державного апарату, на армію, на правоохоронну систему. Ми що будуємо: соціально-забезпечену державу чи військово-поліцейську державу? Які цілі сьогодні при владі перед державою? Думаю, що головна мета – покращити ситуацію з рівнем доходів людей, створити нові робочі місця, відновити реальне зростання економіки, а не уявне, у цифрах, яке намагається на сьогоднішній день втюхати уряд та команда президента. Сьогодні треба реально наповнити змістом такі галузі, як охорона здоров'я, освіта. Ось які завдання мають стояти перед бюджетом України.

А як це зробити, якщо сьогодні нема жодних перспектив економічного розвитку країни. Коли той курс, який обрала ця влада, як і попередня, демонструє одне: що ми найбідніша країна в Європі, що ми з бідної за Порошенка перетворилися на жебрацьку в сучасних умовах, що ми не маємо перспектив розвитку економіки. Тому ОПЗЖ, і ми про це постійно говоримо, впевнена, що треба змінити курс розвитку країни. А хіба курс розвитку країни не вимагає того, щоб його змінили? Хіба люди інакше це оцінюють? Візьміть будь-яку соціологію. У людей питають, чи Зеленський та його команда ведуть Україну правильним шляхом чи ні? 70-80% відповідають, що шлях, обраний владою, є неправильним. А чому неправильним? Та тому, що немає відчутних результатів того, що людям стає жити краще. А якщо люди не відчувають того, що вони можуть жити краще, то виникає така оцінка.

Ми говоримо: є вихід – треба змінити економічний курс, треба змінити соціальний курс. Потрібно змінити політику державного управління, яка буде спрямована на користь людей. Для цього треба сьогодні будувати прагматичну економіку. Для цього треба відновлювати економічні відносини із країнами-сусідами. Відновлювати економічні відносини з Росією, країнами СНД, знаходити ті ринки збуту продукції, які справді можуть принести користь для України. Тобто реально наповнити дохідну частину бюджету, щоб не позичати гроші.  Реально зробити так, щоб рівень добробуту був не найгіршим і жебраком у Європі, і рівень купівельної спроможності, який сьогодні теж є найнижчим у Європі, підвищити, щоб ці показники зросли. Як і обсяг ВВП на душу населення, яким ми теж на останньому місці в Європі. Як і середня зарплата, де ми знову, на жаль, на останньому місці. Ось ці показники треба міняти, а для цього треба міняти курс. Потрібно будувати нову програму того, яким ми бачимо майбутнє України. Ось головне, тому що політичні репресії, зловживання та незаконні, злочинні дії влади, повна відсутність професіоналізму в діях влади – це предмет для критики. Але предмет критики закінчиться тоді, коли ця критика переповнить якусь чашу терпіння, і наступні вибори люди зроблять інший вибір. Так ось, для того, щоб вони зробили правильний вибір, для того, щоб вони дали оцінку, необхідно сьогодні створювати ось цю програму і створювати курс, який, як ми бачимо, змінить ситуацію в країні.

А ми реально бачимо, яким має бути курс, щоб, з одного боку, вирішити всі проблеми, створені як попередньою, так і чинною владою, а з іншого боку – наповнити реальним змістом те, що покращить і доходи населення, і рівень добробуту наших  громадян.

Я пам'ятаю 2019 рік, дві ваші поїздки до Москви та фундаментальна домовленість із керівництвом "Газпрому" про зниження на 25% вартості газу для кінцевого споживача в Україні. Іноді мені здається, що влада Зеленського діє на зло Медведчуку. Коли Медведчук пропонує, ми на зло робимо інакше. Тільки виходить, що діють на зло народу України. Уряд Білорусі та "Газпром" уклали угоду на постачання газу і вартість палива для білорусів – 128 дол., або 3400 грн за тисячу кубів. Тим часом, в Україні деякі постачальники за місячним тарифом продають газ вже за ціною понад 36 тис. грн. Порівняти 3,4 тис. та 36 тис. грн. Це вдесятеро дорожче, ніж домовилися Білорусь із "Газпромом". Як із такими цінами Україна зможе пережити зиму?

Як Україна зможе пережити із цими цінами зиму, ми поживемо – побачимо. Принаймні я точно можу сказати, що відповідальність за ці результати повністю лягає на владу. Це однозначно, я думаю, що всі це добре розуміють і усвідомлюють. Тепер повертаємось до цієї вічної проблеми постачання енергоресурсів. Так, це проблема вічна для України, але це проблема не зовсім для України, це проблема, яку створює влада через свою обмеженість, відсутність професіоналізму та розуміння. І все це відбувається не тому, що вони, скажімо так, у глибині душі не усвідомлюють згубності всього. Усе це відбувається політично вмотивовано.

"Ми зіскочили з російської газової голки!"  Пам'ятаєте цей крилатий вислів Петра Олексійовича? Він же про це казав? Але це ж нахабна, цинічна брехня. Сьогодні ця політика триває вже за Зеленського. Чому це брехня? Та тому що ми прямо, я стверджую, ми прямо отримуємо газ із Росії. Тільки не по 128 дол, як цей газ безпосередньо отримує Білорусь, не по 230-250, як у Німеччині, в Італії та багатьох інших країнах, де є довгострокові контракти з "Газпромом", а ми прямо отримуємо газ в Україні, але платимо за  нього за злочинними схемами, які називаються "Дюссельдорф+". Чому? Та тому що газ ми отримуємо тут, який іде нашою трубою через Україну, ми його беремо, ми ним користуємося, а за документами оформляємо по біржі "Дюссельдорф", де закладаємо там приблизно 48 і більше доларів за тисячу кубів. Закладаємо для того, щоб оплатити ось цим дядям-посередникам, які оформляють цей газ.  Закладаємо ось ці додаткові кошти, які лягають на плечі тих, хто платить комунальні тарифи та вартість газу, тобто кожен громадянин України, який користується газом для того, щоб виправдати крилате переможне висловлювання Порошенка про те, що ми зіскочили з російської газової голки.

За рахунок чого? За рахунок того, що посередники від Порошенка могли заробляти гроші. Те саме відбувається і при владі Зеленського, хоча була впевненість у тому, що ця ситуація радикально зміниться, бо ця схема завжди була злочинною. Але все це триває. Газ йде, на кордоні між Україною та Словаччиною, у так званому колайдері газовому, умовно створеному, Вельке-Капушанах, де він крутиться по колу для лічильників, що він виходить з України та входить до Європи, для того, щоб виправдати та підписати акти виконаних робіт щодо постачання газу з європейськими структурами, де ми цей газ купуємо. Так це не просто злочинно, це примітивно. От якби люди знали (попри те, що всі ці роки ми про це постійно говоримо, але прості люди цього не розуміють, а політики не хочуть про це навіть згадувати), що газ безпосередньо ми отримуємо з Росії тут, але платимо по кривій  у кілька разів дорожче і платитимемо по кривій… Виникає питання, скажіть, а чому? Чому ми сьогодні заганяємо у глухий кут фінансових потреб, фінансових витрат простих громадян? Ми що, у Росії нічого іншого не купуємо? А інші енергоресурси? А продукцію? Адже експорт із Росією залишився, і він дуже величезний. Сьогодні Росія з експорту в Україну посідає друге-третє місце.

А чому таке ставлення до газу? Все просто. Для того, щоб хтось міг говорити про те, що ми в Росії газ брати не будемо. І тому ті домовленості, про які ви говорили, досягнуті у 2019 році...А ви думаєте, Славо, цих домовленостей не було в попередні роки за Порошенка, про які просто нічого не йшлося?  Були. Були й пропозиції щодо газотранспортного консорціуму, який вигідний насамперед для України.  А, до речі, я нещодавно із подивом прочитав інтерв'ю генерального директора оператора нашої труби пана Макогона, де він сказав: "А президент Зеленський підтримує ідею газотранспортного консорціуму". О! Тобто те, про що я говорю з 2005 року, те, що Україна почала робити у 2002 році, нарешті сьогодні вже хоча б на словах знайшло своє підтвердження. А де ми були раніше? А чому влада, не думаючи про людей, не думаючи, скільки платитимуть за комунальні послуги, чому влада нічого не робить? Чому зараз сказали, що ця ідея подобається, і більше жодних кроків немає? Тому що наша труба скоро перетвориться на музей металобрухту. Ми не зможемо сьогодні забезпечити себе ось за цією схемою відбору газу з труби, отримання газу безпосередньо з Росії, а оформлення документів у Європі, бо якщо зменшиться транзит чи взагалі припиниться, то де ми цей газ братимемо?  Де? На біржі у Дюсельдорфі? У Словаччині? А що Словаччина, газ видобуває? Чи Польща? Чи Угорщина, з якої ми вже не отримуємо, бо вона вже отримує газ через "Турецький потік"? Де? Скільки ми можемо заплющувати очі і дурити людей щодо того, що ми не купуємо російський газ? Адже це змінило б ситуацію.

Тому що, Слава, ви маєте рацію в тому, що якби ми підписали прямий контракт хоча б у 2019 році, і тут треба сказати, що це міг зробити Порошенко і, природно, протягом цих двох з половиною років міг зробити Зеленський, то ціна на газ була б у районі 175 дол. 175, а не те, що відбувається сьогодні, я навіть ці цифри називати не хочу, бо вони захмарні, вони космічні і б'ють по голові. Не по плечах, не по спині, а по голові наших громадян кожного в ціні на житлово-комунальні тарифи, в ціні на газ, на тепло, на опалення, на гарячу воду та вартість, яка закладена сьогодні як собівартість енергоресурсів у виробництві  товарів, предметів, послуг. Чому зростають ціни на ці товари та послуги? Це все те, що влада злочинно ставиться до постачання в Україну енергоресурсів. І ось така політика продовжуватиметься, якщо влада злочинно ставитиметься до своїх обов'язків і не шукатиме шляхів, які б покращили рівень життя наших людей.

Є такий стандартний журналістський прийом, коли беруться, наприклад, два документи. Один документ – це мова президента Зеленського під час передачі послання до Верховної Ради України. Другий документ – це меморандум українського уряду із МВФ. Як ви дуже справедливо і чітко звернули увагу на один із записів у вашому Телеграм-каналі, потрібно читати також англійський варіант. Виступ Зеленського – це була програма політичних анонсів: у майбутньому ми те, у майбутньому ми те.  Влада озвучила ініціативу, яка вимагатиме багатомільярдних видатків з бюджету: економічний паспорт, кредити під 5%, вакцинна тисяча, потім знову ж таки, питання грошей для дітей. Ваше ставлення до всіх цих ініціатив?  Наскільки вони є реальними?

По-перше, анонси будь-яких реформ чи позитивних зрушень у житті наших людей, вони взагалі добрі, коли вони звучать на початку каденції президента.  Для 2019 року це було все добре, а в 2021 році, через 2,5 роки, треба, з одного боку, демонструвати позитивний результат того, що сталося за ці 2,5 роки. А з іншого боку, якщо виникають нові програми, нові віяння, нові досягнення, яких буде прагнути влада, то це добре, і якщо вони дійсно нові, то наскільки вони реальні?

Тому той перелік, про який ви говорите, він же весь сьогодні є необґрунтованим, а якщо давати таку пряму, просту оцінку, то він просто абсурдний. Тому що коли говорять про економічний паспорт, ідея хороша, але навіть я навіть знаю країни, де ця ідея реалізувалася, причому успішно реалізувалася.  Якщо говорити про Європу, то, як мені відомо, є така одна країна, називається вона Норвегія. Якщо говорити про інші країни, то це Саудівська Аравія, це Емірати та деякі інші країни, які мають зовсім іншу ресурсну базу, зовсім інший рівень економіки, інші доходи, в тому числі запаси коштів і можливостей для реалізації цієї програми.

Вдумайтеся, як можна реально сприймати "прожект", інакше я це назвати не можу, коли, припустимо, 2037 року ті, хто народилися 2019 року, отримають перші виплати, які будуть зроблені державою на рівні 191 млрд грн. Якщо за мірками сьогодення, це фактично п'ята чи шоста частина доходної частини бюджету. Як можна сьогодні говорити про 2037 рік і говорити про наші можливості тоді, коли сьогодні економіка перебуває в глибокій кризі і ми сьогодні не бачимо, як її відновити і як реально покращити життя людей сьогодні, завтра, ось у ті найближчі роки, які на нас чекають!

А ми говоримо сьогодні про економічний паспорт, говоримо про майбутнє дітей. Так, це чудово.  Майбутнє дітей – це те, що має бути, чим має бути спантеличена влада та країна загалом. Тільки коли вишиковуються такі прожекти, то вони насамперед нагадують (власне кажучи, це й викликало шквал критики) піар-акцію, яка спрямована на те, щоб підвищити дивіденди влади. То це чи ні? Я не знаю, але це дуже схоже. Я схиляюся до такої ж позиції, тому що реально говорити сьогодні про те, що рентні платежі з видобутку корисних копалин надр будуть використовуватися для неповнолітніх, з одного боку, це непогано, але, по-перше, треба забезпечити, щоб усі ці роки були ці рентні платежі.

А я маю величезний сумнів, що це може мати місце, якщо економічна політика буде продовжена на тому рівні, на якому вона має місце останні 8 років.  Друге. Відповідно до вимоги Конституції, про яку точно забула влада, точно це стверджую, сьогодні надра належать усім громадянам України. Чи можуть виникнути питання, а чому тільки для окремої категорії осіб будуть використовуватися частково ці надра? Чи може виникнути таке питання? Може. Воно уже виникає, і це вже жваво обговорюють, і абсолютно правильно. Тому я не забігав би у 2037 рік. Я б забігав у 2022 рік. Я б забігав у те, що треба зробити для того, щоб реально досягти якихось відчутних результатів у 2022 році – продемонструвати, що можна зробити у 2022-му, щоб це відчувалося у 2023, 2024 році. Ось які, на мій погляд, кроки має демонструвати, має популяризувати і, найголовніше, реалізовувати не на словах, а на ділі влада. А це все я назвав би від лукавого.

Як і багато інших проектів, які ви перерахували, тому що й дешеві кредити… Як можна дозволити сьогодні дешеві кредити, якщо ми не можемо звести кінці з кінцями! Знову повернемося до бюджету на 2022 рік і того прикладу, що треба позичати. Якщо не позичаємо, то ми не проживемо. Як тоді зменшувати навантаження на фінансово-господарську діяльність на кредити, яким чином це робити – незрозуміло.

Нам потрібно те, що пропонує наша партія – змінити економічний курс країни. Зона вільної торгівлі з ЄС повністю зруйнувала нашу економіку, зона вільної торгівлі з ЄС продемонструвала, що те, що відбувається останні 6-8 років, відіграло негативно для економічного потенціалу країни. І вже навіть "слуги народу" на рівні, де вони представлені більшістю, в економічному комітеті ВРУ заявили, що слід переглядати договір про Зону вільної торгівлі з ЄС. Але просто про це представники та активісти "Українського вибору" говорили у 2012, 2013 році, коли категорично заперечували проти підписання цього договору про зону вільної торгівлі. Говорили всі наступні роки, але тоді метою і стратегічним завданням для тієї влади, яка припустилася цієї помилки, серйозної помилки для країни, було одне: цивілізаційний вибір так званий.

Тільки вони помилилися. Цивілізаційні вибори – це будувати рівень життя Європи в Україні, будувати готелі, інфраструктуру, створювати робочі місця, сплачувати європейські зарплати, забезпечити європейський рівень судового захисту, правову систему, наповнення соціальних зобов'язань. Ось це європейський рівень, ось чого треба було прагнути.  І це ми повністю підтримуємо, я двома руками за європейський спосіб та рівень життя в Україні. А влада Порошенка, потім Зеленського пішли іншим шляхом – тупо переслідувати певні цілі. Ось ми підписали договір про асоціацію. Добре, чудово. Ми підписали договір про зону вільної торгівлі. Все зміниться. А що змінилося? Прийшли товари з Європи, прийшли європейський та світовий імпорт, знищили вітчизняне виробництво країни, воно закрилося, скоротилися робочі місця, люди почали купувати цю продукцію. Наш експортний потенціал з урахуванням того, що зона вільної торгівлі з ЄС одночасно виключила можливості знаходження у зоні вільної торгівлі СНД, наші експортні можливості вичерпалися в інших країнах з політичних мотивів, у нас впало виробництво, скоротилися робочі місця, ми стали споживачами західної імпортної продукції та тим самим ми перетворилися на цей донор для західних країн, для реалізації їхньої продукції, і тим самим ми йдемо шляхом згубним в економічному розвитку, який можна назвати розвитком лише умовно.

Ось що треба сьогодні міняти – цей курс на той, який може прагматично закласти основи нашого економічного відродження, наповнення бюджету не боргами, запозиченням, а реальними результатами економіки. Ідучи цим шляхом, влада знайде цей позитивний ефект і знайде ці дивіденди, тому що люди зрозуміють, що влада, якщо діятиме в такому руслі, дійсно хоче позитивних зрушень. Але цього не відбувається ні в теорії, ні в коментарях, а найголовніше, це немає в реальності, тому що політична воля на всі ці дії, вона сьогодні недосяжна в контексті "професіоналізму", характерного для цієї влади.

Ви не остання людина в українській юриспруденції: ви є автором політичної реформи, ви є автором Конституції, за якою ми живемо. Ви є людиною, яка уособлює юриспруденцію України. Усіма своїми діями та діями ваших адвокатів ви показали, що під час цих політичних репресій ви не здаєтеся. Чому б владі це просто не припинити?

Це питання не до мене, це до влади. Хоча таке питання я ставити не буду. Боротьба, яку я веду з незаконними, кримінальними переслідуваннями, з політичними репресіями щодо мене та партії, окремих членів партії, вона продовжиться, бо ця партія не дає спокійно жити владі на чолі із Зеленським. Тому що ця партія ще рік тому зірвала маски з цієї влади, маски того, що влада не має політичної волі на покращення життя громадян у країні. Я цю боротьбу продовжу, я вважаю, що вона не має жодних юридичних перспектив для влади, бо всі ці звинувачення висмоктані з пальця, всі ці звинувачення є незаконними. Так звані докази, які намагаються сьогодні втюхати органи звинувачення та влада загалом, є неспроможними та, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, неприпустимими у кримінальному процесі. Все це я зі своїми адвокатами робив і робитиму. Буду показувати, що являє собою нинішня влада, яким чином вона бореться з політичними опонентами. Ми покажемо характер та зміст політичних репресій та цих незаконних, злочинних дій влади. Ми все це робитимемо і продовжуватимемо цю боротьбу.

Хоча я ще раз наголошую, що сьогодні треба звертати увагу на ситуацію у країні. Потрібно міняти курс розвитку країни, треба міняти економіку, треба відновлювати правову державу, для того, щоб були захищені права і свободи наших громадян, треба наповнювати політику соціального забезпечення, для того, щоб наші люди відчували себе не в злиденній країні, якою за фактом є Україна, не в найбіднішій країні в Європі, а в нормальній країні, яку вони люблять, поважають, і їм уготовані владою та створені всі умови для гідного життя.

Яким був цей рік для України і що зробити, щоб у наступному році знову не казати: "Це знову був нелегкий рік"?

Однозначно, цей рік був нелегким, і тут, якщо говорити про побажання чи оцінки, я розділив би окремо владу, окремо людей.

Якщо говорити про владу, тут у неї нічого не вийшло, хоча мало. Вона мала змінити ситуацію на краще, але за підсумками того, що робила влада протягом цього року, можна говорити, що вона стала на шлях позасудової розправи з неугодними, боротьби з опозицією, політичних репресій та піар-акцій, якими вона намагалася підняти свій авторитет та зберегти дивіденди для збереження своїх рейтингів.

Для людей цей рік був провальним щодо того, що люди продовжують жити в країні, яка є найбіднішою в Європі: і за обсягом валового внутрішнього продукту на людину, і за рівнем середньої зарплати, і за рівнем добробуту, і за рівнем купівельної спроможності.

Ось чотири головні показники, які, згідно з міжнародними рейтингами та даними Держстату України, свідчить про те, що ми – найбідніша країна в Європі. Ось який був цей рік для наших людей.  Ситуація не змінилася, ситуацію можна охарактеризувати як найглибшу економічну, соціальну та політичну кризу. Ось що треба міняти в країні, ось що треба починати з нуля наступного року і для влади, і людей.

Джерело: 112.ua

Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!
Loading...