Ужгородські нейрохірурги стажувалися у канадській клініці SickKids

Канадська клініка співпрацює із ОКЦНН уже другий рік, тож тепер і наші лікарі мають можливість проходити стажування в одній із найкращих дитячих клінік світу SickKids. Завдяки благодійному проекту координатора стажування – доктора медичних наук, професора, психіатра Мирослави Ромах та відомого канадського нейрохірурга українського походження Джеймса Т. Рутки і стала можливою ця співпраця.  Донором та партнером проекту, де, власне, й відбувається стажування, є Sick Kids Hospital та SickKids Foundation – благодійний фонд, що ось уже понад 40 років бореться із різноманітними дитячими недугами. Крім того, активна співпраця ведеться із Канадським БФ «Дітям Чорнобиля в Україні» та громадою українців у Канаді. Щороку Sick Kids Hospital приймає на стажування кількох лікарів з України, які проходять попередній відбір: спочатку необхідно подати заявку (серед необхідних документів – перелік власних наукових публікацій, сертифікати, що підтверджують знання англійської мови), відтак – пройти усну співбесіду. Знання англійської мови обов’язкове, адже стажування ведеться виключно англійською, також потрібно мати досвід лікування дітей з нейрохірургічною патологією тощо. – Туди приїздять фахівці з різних країн та континентів, але у рамках саме цієї програми SickKids Foundation фінансує приїзд тільки українських дитячих лікарів різних спеціальностей. Sick Kids Hospital – лікарня, де надають медичну допомогу лише дітям. Це одна з провідних дитячих клінік світу, де працюють лікарі абсолютно різних профілів – хірурги, нейрохірурги, онкологи, реабілітологи, педіатри тощо, – пояснює Андрій Смоланка. – Коли можна залучити більше персоналу, лікування значно ефективніше. Українським лікарям забезпечують переліт, житло, харчування та виділяють певну суму на щоденні потреби. Фінансова сторона проекту контролюється громадою, про плани перед стажуванням та про виконану роботу українські медики звітують на прес-конференціях, які проводяться для донорів проекту, більшість з яких є представниками української діаспори. – Тривалість стажування – місяць, організація на надзвичайно високому рівні, прекрасно влаштована наукова частина та дозвілля. Відчувався великий досвід канадських колег у проведенні навчальних курсів, – розповідає Тарас Гаврилів. – Керівник стажування  Джеймс Рутка, незважаючи на свою зайнятість, завжди знаходив час для ознайомлення нас із операційним планом на той чи інший день, детально описував хід оперативного втручання, особисто проводив лекції на різну тематику з нейрохірургії, навіть надав у користування особисту бібліотеку та презентував кожному стажеру цінний подарунок – нейрохірургічну збільшувальну лупу для виконання оперативних втручань, а ще супроводжував нас при візиті на CN Tower (найвища будівля західної півкулі та один із найупізнаваніших символів Канади, – Авт.), постійно цікавився станом медицини в Україні… Разом із Мирославою Ромах вони влаштовували різдвяні вечері для українських лікарів у власних домівках. Пригадується, як під час дружньої вечері при знайомстві нейрохірург із Великої Британії, який працює над науковою роботою на базі дослідницького нейроонкологічного центру госпіталю SickKids, одразу ж відмітив високий рівень нейрохірургії саме в Ужгороді. Він добре пам’ятає лекції та тематичні дискусії з ужгородським професором Володимиром Івановичем Смоланкою під час тренувальних курсів, на яких британець був у ролі слухача. Приємно було почути, що ужгородська нейрохірургія має досить хороші відгуки, як в Канаді, так і в інших країнах саме завдяки професору Смоланці, який є постійним членом тренувального комітету Європейської асоціації нейрохірургічних товариств (EANS) та ділиться із молодими колегами своїм досвідом лікування під час тренувальних курсів. Усе, що відбувалося під час стажування, було невимушено, але разом із тим насичено, тому вільного часу практично не було. – Графік щільно розписаний, увесь час розподілений: постійні зустрічі, заняття, екскурсії, – додає Андрій Володимирович. – Місяць, що я був там, пролетів як один день. Усе не просто дуже насичено, але й корисно, а головне – правильно організовано. Професор Рутка особисто із нами займався, щодня ми бачилися, спілкувалися. Цікаво, що перед нами ніхто не ставив жорстких умов, щодо участі у тих чи інших подіях – стажери самі зацікавлені у тому, щоб відвідувати те, що їм пропонують. – Так, в SickKids їдуть мотивовані, зацікавлені люди, які не стануть втрачати нагоду навчитися новому, – підтримує колегу Тарас Степанович. Щодня ми мали змогу відвідувати операції, брати участь в обході пацієнтів, відвідувати круглі столи, присвячені лікуванню епілепсії, черепно-мозкової травми, пухлин головного та спинного мозку тощо, конференції різної тематики, багато з яких присвячено молекулярно-генетичним аспектам нейроонкології. Ми могли зайти в будь-яку операційну і спостерігати за процесом, вивчати МРТ чи КТ-обстеження оперованих пацієнтів. Лікарі та пацієнти ставилися до нас надзвичайно прихильно; взагалі українці в Канаді на дуже хорошому рахунку і, з огляду на те, що в Торонто багато емігрантів, багато медичного персоналу є представниками української діаспори в четвертому чи п’ятому поколінні. Проте, як зізнаються молоді лікарі, навіть спостереження за самим процесом лікування має чималу вагу. До того ж, це нагода побачити, як виконуються ті операції, яких ще не роблять у нас. – Найцінніше – це акцент на спостереженні за хірургічною практикою. Ми могли ставити будь-які питання навіть під час операції, уточнювати все, що нас цікавить, – каже пан Тарас. – Для мене, як нейрохірурга, було цікаво спостерігати за ходом оперативних втручань, порівнювати, які хірургічні доступи та обладнання вони використовують, вивчати техніку основного етапу нейрохірургічного втручання. Нейрохірургія цікава тим, що тут є багато варіантів для вирішення задачі: можна використовувати різні доступи, вдаватися до тих чи інших технічних прийомів. – А для мене найцікавішою була хірургія епілепсії, бо в Ужгороді – один з двох на всю Україну центрів, які займаються цим питанням. Ми здійснюємо багато операцій, однак є деякі речі, які ми тільки починаємо робити. Тому було дуже цікаво побачити такі втручання там на практиці, вживу, – ділиться пан Андрій. – Звісно, якби була можливість брати безпосередню участь у операціях, це було б значно ефективніше, але згідно канадського законодавства, виконувати хірургічні втручання без відповідного сертифікату заборонено, тому стажування і носить назву – pediatric observership (з англ. педіатричне спостереження, – Авт.). Утім, ми мали можливість відвідувати кадавер-лабораторію, де під керівництвом Джеймса Рутки удосконалювали хірургічну техніку, виконуючи ті чи інші оперативні втручання (серед яких гемісферотомія, кальозотомія та інші), плюс – практично щотижня можна було займатися на симуляційному апараті (ендоскопічна тривентрикулостомія, трансназальні оперативні втручання, видалення поза- та внутрімозкових пухлин тощо). До речі, існує проект, що має на меті встановлення такого апарату та відкриття симуляційного центру в Ужгороді. Таким чином на симуляторі зможуть навчатися молоді нейрохірурги з усієї України. Важливо, що в Закарпатському обласному клінічному центрі нейрохірургії та неврології використовують такий самий підхід до лікування, як і в провідній клініці Sick Kids. – Лікування тих патологій, які розглядалися під час мого перебування там, таке саме, як у нас, – каже Тарас Гаврилів. – Щоправда, при нейроонкологічних захворюваннях у них більший акцент на якісній променевій та хіміотерапії, що базується на результатах молекулярно-генетичного аналізу пухлинного матеріалу, чого у нас немає. В Ужгороді нейрохірургічне лікування дитячої нейроонкологічної патології на високому рівні, але у нашому Центрі немає обладнання для подальшого якісного лікування – ми не маємо можливості виконувати тут променеву терапію. Тому після виконання оперативних втручань маленьких пацієнтів направляють у Київ або ж родичі шукають можливість пройти цю процедуру за кордоном. Але, порівняно з іншими українськими лікарнями, ми все ж не так різко помічали цю різницю, як, скажімо, лікарі з Одеси чи Львова, оскільки обладнання у нас на високому рівні. – Справді, якщо не враховувати різниці в забезпеченні найновішим обладнанням, підхід до лікування в нас такий самий – ми лікуємо по міжнародних протоколах, – зауважує Андрій Смоланка. – На Закарпатті загалом досить добрий рівень медичного забезпечення. А ще там дуже правильно організована робота лікаря – пацієнт не може просто так прийти на консультацію: подається направлення, відбувається попередній запис. План операцій та прийом лікаря розписані на кілька місяців уперед. Для канадських медиків дивно, що в нас пацієнт може подзвонити лікарю на особистий телефон навіть посеред ночі. За час перебування у Канаді наші лікарі встигли познайомитися із практикою лікування дитячої нейроонкології, вроджених вад розвитку, епілепсії, побачити, як проводяться внутріутробні операції та ще багато іншого. Зараз лікарі Sick Kids Hospital підтримують постійний зв’язок із Андрієм Смоланкою і Тарасом Гаврилівим та планують закупівлю обладнання для нашої клініки. Джерело: Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології