Завантажити мобільний додаток Завантажити мобільний додаток

Головна » Життя

Туристична Воловеччина: залишки «лінії Арпада», Верецький перевал та дерев’яна Гукливська церква (+ФОТО)

Зупинимося лише на найвідоміших її об’єктах – можливо, хтось почерпне для себе щось нове

Гори Темнатик, Пікуй, Стій…

Любителі пішого туризму прямо з Воловецької залізничної станції можуть попрямувати на гору Православний Хрест (у народі – Цицька, 1202 м). На це знадобиться кілька годин. Йдете під залізничним мостом і – вперед. Попервах ще бачитимете хати, відтак почнеться ліс. Нас вершина зустріла туманом і сильним вітром, який збивав із ніг. Тож гарну панораму не спостерігали, зате побачили хрест на вершині. Спускатися було вже легше.

Із Цицьки помандруйте на гори Темнатик, Плай, де розташований пост Закарпатського гідрометцентру. Можна податися й на г. Великий Верх. А от Стій (1681 м) вважається найвищою на Боржавських полонинах. На її вершині стоїть бетонний стовп, а трохи нижче – фундамент радянської РЛС. Туристи ще полюбляють гори Бозьова і Пікуй. Уродженка Нижніх Воріт, а нині ужгородка Любов Повідайчик згадує, що колись на Пікуй вела вузькоколійка.

«Лінія Арпада»

Саме на Воловеччині є залишки «лінії Арпада» – наймогутнішого оборонного укріплення завдовжки майже 300 км, збудованого угорськими військами у Східних Карпатах у 1939 – 1944 роках. Нині в селі Верхня Грабівниця діє історичний комплекс «Бункер лінії Арпада». Це найбільша в Україні військова споруда часів Другої світової війни, де були розташовані склади, шпиталь, казарма, контрольні виходи, вентиляційні шахти. Тунель із відгалуженнями на 30 – 50 метрів (товщина стін бункера – 1 м бетону і десятки метрів гірської породи) здатний витримати будь-яку атаку з повітря. Загалом об’єкт має довжину 1500 м, хоча є версії, що аж 15 км. Будували його в повній секретності. До основних робіт усередині місцевих не залучали, працювали тисячі солдат штраф-батальйонів угорської і румунської армій. Селян, котрі мали кінні вози чи волів, змушували доправляти будматеріали. Після закінчення Другої світової  за наказом Сталіна всі об’єкти «лінії Арпада» знищили. А цей був законсервований понад 20 років. У 1968-му його передали Мукачівському прикордонному загону під запасний командний пункт. Але в 1994-му Міноборони України віддало його на баланс селищної ради. Відтак об’єкт нищили вандали – повирізали та повикрадали з нього всі металоконстукції: кабелі, труби, ліжка, унітази, умивальники, броньовані двері тощо. А зрештою перетворили на сміттєзвалище. Тільки в 2012 році ініціативні молоді підприємці взяли бункер у оренду.

Тепер це один із улюблених туристичних об’єктів. Тут вам запропонують кілька видів екскурсій, розкажуть про військові операції, будівництво оборонних споруд у Карпатах, систему життєзабезпечення об’єкта. Для любителів ексриму – «Бункер у темряві». На цю подорож, яка триває годину, потрібно мати ліхтарик. Так ще цікавіше, бо його світло вихоплює кожну деталь. Ще одна цікавинка – дегустація вин Закарпаття. Здебільшого її проводять у залі бункера, пропонують 8 – 10 сортів вина. Вартість оглядової екскурсії – 50 грн, але для дітей та вояків АТО діють знижки.

У Підполоззя теж приїжджають, щоб побачити оборонні споруди. Шукачі пригод знайдуть залишки бункера на самому початку села, менш ніж за 100 м від зупинки. Там же встановлений і пам’ятник воїнам-визволителям. У лісі, на околиці, розкидано безліч бетонних дотів. Багато з укриттів уціліли, а деякі постраждали від вибухів.

А ось у Гукливому при дорозі побачите мілітарі-садибу «Grun Hof». Колись за 12 км від неї проходив угорсько-польський кордон. Відкрили її кілька років тому на залишках бункера «лінії Арпада», бійці якого мали в разі прориву радянських військ через перевал Бескид підірвати залізничний міст-віадук перегону Мукачево – Лавочне. На щастя, солдатам не довелося виконувати цю місію. Бункер частково відновили й обладнали в ньому лобі-бар та бібліотеку. Кожна з 10-ти кімнат садиби розповідає історію однієї з 6-ти закарпатських і 4-х європейських оборонних ліній, а стіни розкривають сторінки угорського та чеського періоду краю. Тут пропонують і піші маршрути в гори, квести на природі, риболовлю, пейнтбол, польоти на параплані, спуски на катамарані тощо.

Якщо ви опинилися в Гукливому, огляньте пам’ятник яфині – єдиний у нашому краї й Україні загалом. Його відкрили 8 років тому на фестивалі яфин, автор – ужгородський скульптор Михайло Колодко. Вандали кілька разів знущалися над залізною ягодою, але її відновили.

Гукливська церква

У верхньому кінці Гукливого розташована й найстаріша дерев’яна церква району – Святого Духа. Михайло Сирохман у книжці «П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття» пише, що вона «збудована у ХVIII столітті з ялиці на фундаменті з річкового каміння і належить до верховинських шедеврів. Майстерно складено з масивних колод зрубні стіни. Площини двосхилого, вкритого ґонтом даху, переливаються всіма відтінками смерекової деревини. Вежа з бароковим завершенням – одна з найдосконаліших серед таких. Стовпчики ґанку профільовано, одвірок має різьблення. Наву та вівтарний зруб перекрито арковим склепінням, бабинець – плескатим. Частиною бездоганного архітектурного ансамблю є чарівна струнка дзвіниця заввишки вісім метрів, нижній ярус якої зрубний, а верхній, значно видовжений, – каркасний. Така дзвіниця стояла і в нижньому кінці, на старому цвинтарі, але її розібрали у 1940-х. Біля церкви збереглися два давні кам’яні хрести».

Храм довго діяв як «музей атеїзму», і це дозволило зберегти інтер’єр та іконостас 1784 року. Пам’ятку відреставрували в 1970 – 1971 рр., але до 2001-го вона занепала. Шинґлі (ґонт) прогнили, дощ лив усередину. Найбільше постраждали кутові з’єднання, ґанок, опасання. Саме з гукливської церкви розпочалася акція порятунку дерев’яних храмів краю. І наприкінці 2001-го вкрили новим ґонтом дах і опасання, але деревина зрубів уже була вражена грибком.

Звідси можна дістатися «Святої криниці». Дорога виводить за село в ліс. Справа від неї непримітне, але повноводне джерело. За переказами, ще на початку минулого століття напитися та набрати з собою води до нього приїздили аж із Праги.

У районі можна помилуватися ще кількома зразками сакральної дерев’яної архітектури. Церква Введення Пр. Богородиці 1804 р. збереглася в селі Абранка, у Біласовиці – Св. Миколи Чудотворця 1890 р. зі дзвіницею, у Задільському – Св. Василя Великого (поч. XX ст.), а в Котельниці – Св. Духа поч. XIX ст. (вкриті бляхою). У селі Пашковець знайдете на узгірку церкву Різдва Пр. Богородиці (1932 р.), у Підполоззі – оригінальну капличку Св. Марії-Маґдалини (1880-ті), у с. Тишів – храм Вознесіння 1898 р. А в селі Щербовець біля нової будівлі збереглася дзвіниця церкви Св. Духа (1928 р.). І нарешті в Яловому – храм Вознесіння XIX ст. й каплиця.

Верецький перевал

Назва походить від с. Нижні Верецьки. Так колись називали с. Нижні Ворота. Дорогою на перевалі Менчил можна зупинитися на оглядовому майданчику, звідки відкривається чудовий краєвид на котловину, в котрій розміщений райцентр, і вершини Боржавського хребта. Дорога до Верецького перевалу пролягає Вододільним хребтом. До 1944-го по ньому йшов кордон між Польщею та Чехословаччиною. Нині це межа між Львівською та Закарпатською областями. Колись на перевалі стояв тільки пам’ятний хрест січовикам, розстріляним у 1939 році гонведами, а нині – цілий меморіальний комплекс полеглим січовикам Карпатської України. На кладовищі спочивають 22 українські герої.

Трохи далі від шосе є пам’ятний знак переходу угорських племен через Карпати в ІХ ст. Це стела з 7 кам’яних брил, які символізують 7 угорських племен. Пам’ятник тут поставили 1896 року на честь міленіуму угорської присутності в Карпатському регіоні. Але в 1944-му угорці, що відступали, демонтували його. Відновили монумент за часів президента В. Ющенка у 2008-му – домовилися, що натомість встановлять обеліск жертвам Голодомору в Будапешті. Поряд відкрили й пам’ятник розстріляним січовикам. Угорський монумент вряди-годи пошкоджують українські націоналісти, та все ж сюди масово їдуть туристи з Угорщини. Улітку 2016-го на Верецькому перевалі започаткували «Цімбор фест», присвячений дружнім взаєминам між українськими й закордонними громадами, що має благодійну складову.

Туристичне Жденієво

Це селище міського типу розташоване в долині річки Жденівки, між Полонинським та Верховинським хребтами. Відоме з 1598 р. Щодо назви існує кілька легенд. Одна з них – про кохання. Місцевий хлопець мусив покинути дівчину, бо пішов на війну. Вирізав на стовбурі слова «Жди ня, Єво». Минав час, дерево на узбіччі розросталося, а з ним росли і слова «ЖДЕНІЄВО». Коли в ці краї навідався якийсь державний пан, напис на дереві він сприйняв як назву села. Тому й написав у своїх паперах: «Жденієво».

Тут розташований гірськолижний комплекс «eXtreme». Відвідувачам пропонують катання на лижах, сноубордах чи санках. Для цього діють два витяги. Є хостели, готелі, бази відпочинку, приватні садиби. Ціни – від 100 грн без харчування за добу. До речі, в селі є дача одіозного Віктора Медведчука.

А ще селище відоме ботанічною пам’яткою природи – горою Високий Камінь. Тут – найвищий у Карпатах ареал зростання дуба скельного й сосни чорної, а також реліктові угруповання з домінуванням цлипи широколистої та серцелистої, які збереглися на крутих схилах і кам’янистому гребені на висоті 840 м над рівнем моря. На вершині охороняється один із двох реліктових осередків сосни звичайної на Закарпатті. На кам’янистих розсипах трапляються кущі порічок блискучих, агрусу. А ще тут є ботанічний заказник «Бузок» із рідкісним видом бузку угорського, занесеного до Червоної книги України.
До всього район має 8 мінеральних джерел. Найпопулярніше – Занька. Дорога пролягає глибокою ущелиною поміж гір, укритих буковими лісами, вниз за течією р. Вича. У околицях станції Занька є три мінеральні джерела. В часи Австро-Угорщини тут діяли імперські купальні, а спеціальний поїзд із Будапешта привозив сюди на відпочинок угорську знать. У лісах багато грибів, в річці та струмках водиться голавль, вусач звичайний, форель.

Воловець

Коли зійдете з потяга чи автобуса, на шляху вам трапиться зовні оригінальна будівля турбази «Плай». Колись відома далеко за межами СРСР, у 2012-му, коли ми туди приїздили, вона була «законсервована», працювала лише в теплі пори року.

Є в селищі невеличкий парк, музей, який діє з 1998 року при центральній бібліотеці району. А у 2002-му був удостоєний звання «народного». Експозиція налічує близько 195 предметів домашнього вжитку, 13 старовинних ікон, 18 рідкісних книжок, 35 рукописних літописів (де йдеться про населені пункти, установи, організації, біографії видатних людей Воловеччини), а також велику кількість фотографій та документів. Цікавою для туристів буде верховинська хата, де можна побачити мініатюрні дерев’яні ложки, справжній ткацький станок (кросна), гаптований катран, комплект народних костюмів тощо. Вам запропонують переглянути тематичні експозиції, присвячені учасникам Другої світової війни, афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС під назвою «Стіна скорботи». Також окремо зібрані фотодокументи з історії Воловеччини XVIII – XIX століття.

А ще район має відомий фест «Дзвінкі перлини Верховини». І хоч на офіційних сайтах влади обмаль інформації для туристів, в останні кілька років сюди доволі часто навідуються гості з-за кордону, яким показують місцеві принади.

Оксана ШТЕФАНЬО, НЗ

Реклама
Реклама