Хустський замок в добу своєї могутності вважався одним із найміцніших і неприступніших

Про це свідчать легенди і спогади. Одна з легенд гласить: «Коли замок був готовий, зробили довкола гори гвинтову дорогу для возів. А потім примусив Хуст людей копати колодязь та підземний хід. Три роки копали люди гору, сто шістдесят метрів у глибину викопали, аж поки дійшли до води. І десять років – підземний хід». Про силу його мурів писав турецький мандрівник ХVІІ ст. Евлія Челебі: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його веж сягає неба». В плані замок мав продовгувату форму, витягнуту з сходу на захід, обумовлену рельєфом гори. Рельєф місцевості (круті схили) не дозволяв одночасно вести штурм фортеці з усіх боків. Є свідчення про те, що до фортифікаційних споруд належала і складна система підземних ходів, які були вирубані в скалистому ґрунті. Мешканець міста Хуст Андрій Сливка згадував, як він у 1943 році, будучи гімназистом першого класу  Хустської гімназії, разом з друзями відправився до печер Замкової гори. - Коли в печері стало зовсім темно, - писав Сливка, - а зверху на голову падали  великі краплі води, я повернувся до виходу. Через декілька хвилин повернувся і Микола, а Богдан з Криштофом пішли далі. Нам залишилося лише чекати  їх повернення. І от нарешті, через п'ятнадцять хвилин, вони з’явилися! - Ну, що? Що там? – питали ми. - Потрібно буде пройти туди ще раз зі світлом, - відповів Богдан. Дійшли до того міста, де печера роздвоїлася: одна направо, друга наліво, але вони нижче ніж та, що перед нами. Далі Сливка повідомляє: «Через два дні Богдан з Криштофом здійснили ще одну екскурсію до печер. Але вже з керосиновою лампою в руках. А коли повернулися назад, то розповіли нам про знайдені чотири великі печери, в яких вдалося побувати».

Не менш цікавими виявилося закінчення його спогадів: «Роки минули, а мене мучила думка, що одна з тих печер, напевно, підземний вхід у замок і вихід із нього. А думка-догадка моя така, володар, на наказ якого будували замок, знав, що може колись настати необхідність виходити комусь із замка підземним ходом, або входити до нього. Тому наказав його будувати». (Валерій Разгулов «Музей Легоцького» Ужгород. 1997. Серія «Карпатської панорами», стор. 54).

Кілька років тому мені з групою ентузіастів прийшла ідея дослідити ці описані паном Сливкою печери на південному схилі гори. Нам не пощастило, напевно, печери, які ми шукали, були вирити тільки у підніжжя гори. Робилося це для того, щоб ворог, якщо йому вдасться знайти вхід, адже він був ретельно замаскований, не знав яка з печер веде до замку. Але ми були переконані, що підземні ходи збереглися до наших днів. А коли дізнався на сайті «Портал Археологія Закарпаття», що волонтери, які активно зайнялися розчищенням руїн Хустського замку, в серпні минулого року, натрапили на підземний хід, - меж моєї радості не було.

"Нас працювало троє. Ми займалися звичайною справою і раптом знайшли дивний вхід (див. фото Олександра Роковика), який, скоріш за все, є таємним входом із караульної до замку. Також ми натрапили на рештки штукатурки з написами. Загалом результатами роботи я дуже задоволений. Залишилося чимало яскравих вражень. Зважаючи на невелику кількість працівників, вдалося виконати чималий обсяг роботи – розповів редакції  «Карпатській об’єктив», організатор великого «прибирання» Іван Кудель. Будемо сподіватися, що відтепер молоді ентузіасти з сучасним обладнанням дослідять замкові таємниц".

Важливу роль в системі підземних сполучень відігравав замковий колодязь. Прості арифметичні підрахунки дозволяють  встановити  його глибину: Хуст знаходиться над рівнем моря 132 метрів, а замкова гора – 333 метрів, глибина колодязя повинна була перевищити 200 метрів. Є легенда згідно з якою качка, випущена у тому колодязі, випливала в Тисі. Валерій Разгулов, історик-краєзнавець Джерело Перший кабельний