Шкільний туризм в Закарпатті: заради дітей

Туризмознавець Закарпаття Федір Шандор розповів про такий виду туризму, як шкільний Шкільний туризм (педагогічний туризм) — це туристсько-краєзнавча робота в школі, спрямована на задоволення рекреаційних потреб школярів. В середовищі шкільного туризму розрізняють два підвиди: мінімальний за обсягом та обов'язковий для всіх класів у школі — класний туризм та гуртковий туризм — для любителів подорожувати і захоплених краєзнавством. Шкільний туризм дуже різноманітний за формами: походи, що представлені різними видами туризму (піші, лижні і т. д.), різної тривалості, різних ступенів і категорій складності, місцеві і далекі, піші і транспортні екскурсії, заняття в гуртках, секціях, клубах, туристські збори, скаутинг (пластунство), різні види туристських змагань, семінари, конкурси, конференції, виставки, свята (вечори), туртабори, музеї… У шкільному туризмі (на противагу сімейному) діють дві сторони — та, що бере участь (школярі) і та, що організовує, сприяє (адміністрація, вчителі школи). За цією ознакою шкільний туризм займає проміжне становище між плановим та самодіяльним туризмом. У чистому вигляді самодіяльний туризм в школі — це так звані «самовільні» походи і поїздки дітей без участі школи, таємно від вчителів і батьків. При цьому керівником (лідером) стає рядовий учасник, визнаний таким усіма іншими учасниками. Для школи такий туризм — явище негативне (тому що туристський захід проходить без контролю і впливу педагогів). Але, наприклад, у студентському середовищі такий туризм є основним і не є негативним. У школярів і у вчителів ставлення до туризму різне, але не суперечить одне одному. Для дітей туризм — спосіб (форма) активного відпочинку, захоплююче заняття, наповнене романтикою незвичайного способу життя. А для учителів він — засіб, спосіб краще, глибше пізнати своїх вихованців і активніше вплинути на їх розвиток. І ті й інші розуміють, що туризм не просто розвага, що в ньому не можна провести чітку роздільну межу між «справою і втіхою». Однак, з огляду на різницю ставлення до туризму, треба знати, що своїх цілей у туристській роботі вчитель досягне швидше і легше тільки за умови задоволення інтересів дітей, які він повинен зрозуміти і прийняти, попри те, що вони на перших етапах, як правило, дуже примітивні (не вписуються у педагогічні вимоги та моральні установки). Базовим наповненням шкільного туризму є: - унікальні можливості для найглибшого вивчення особистості кожного вихованця. У поході, як на рентгені, дитину видно наскрізь, все її життя там — побут, праця, подолання труднощів і поневірянь, інтелектуальний процес, комунікабельність, ментальність, емоційність. У звичайному шкільному житті таких можливостей мало; - відмінна форма реалізації краєзнавчого принципу у вивченні основ наук. Ніяка інша навчальна або позанавчальна діяльність не дають такою мірою можливість перетворити безліч абстрактних, «книжкових» знань у конкретні, прив'язані до місця і часу; - можливість побудувати педагогічний процес на найефективнішій методиці — колективна творча діяльність.