Що розкажуть стіни духовної архітектурної пам’ятки Ужгорода?

Будівництво розпочав ужгородський господар граф Янош Х Другет. У зв'язку із завершенням в 1773 році діяльності ордену єзуїтів будівлю оголосили кафедральним уніатським собором. Незабаром до собору прибудували дві дерев'яні вежі, одна з яких в 1812 році була пошкоджена ураганом, а другу,  за вказівкою єпископа, розібрали. Через два роки справа від собору звеливежу з дзвіницею, що простояла там до другої половини XIX століття. Найбільш значні оздоблювальні роботи проведені в соборі в 1858 році, коли іконостас був перебудований в бароковому стилі та перефарбована внутрішня частина храму. Через двадцять років провели досить складне зовнішнє переоформлення собору за проектом і під керівництвом  архітектора Луки Фабрі. Головний фасад прикрасили чотири колони так званого коринфського ордера і дві восьмигранні вежі-дзвіниці в стилі ренесансу з вмонтованими в них годинами з курантами. Останні служили не стільки кліру в його прагненніточно дотримуватися порядку церковних служб, скільки самим парафіянам - для постійного нагадування про швидкоплинність часу. У лівій башті підвішено дзвін вагою в тонну, а в правій - в три тонни. У наступні роки в соборі також проводилася певна перебудова, ремонтні роботи. Так, на початку XX століття тоді ще зовсім молодий художник Йосип Бокшай здійснив розпис центрального нефа. Поруч з собором - теж пам'ятник архітектури XVII століття, колишня резиденція єпископів, де спочатку були монастирські келії.Корінна перебудова резиденції здійснена в 1848 році. Спорудження Г-подібної конфігурації отримало архітектурне оформлення з елементами класицизму. Ще донедавна тут була бібліотека Ужгородського національного університету, де зберігалося понад 1200 тисяч примірників різної літератури,  серед яких рукописи латинською і старослов'янською мовами. Заслуговують на увагу  24 інкунабули, тобто ті перші книги, які друкувалися на пергаменті до 1500 року в Парижі , Венеції, Нюрнберзі, Страсбурзі та інших. Частина з них настільки унікальна, що не мала аналогів в Радянському Союзі. Вони непогано збереглися й  вражають своїми розмірами, ілюстраціями, оправою і технікою друку. Серед українських і російських перших друкованих видань знаходимо «Соборник» (1538), «Молітослов» (1547), «Псалтир" (1564), «Острозьку біблію» (тисячу п'ятсот вісімдесят одна) першодрукаря Івана Федорова. Велику бібліографічну і наукову цінність представляють рукописи закарпатських письменників, істориків, лінгвістів - А. Духновича, А. Довговича, М. Лучкая та інших. Чи не найцікавішою та найзагадковішою частиною собору є крипти (підвальні приміщення). Вхід знаходиться позаду резиденції. У стінах - мармурові таблички з іменами. Виявляється, раніше тут були поховані єпископи й інші служителі церкви. Утім у часи, коли собором  «опікувались» комуністи, сюди прийшли радянські солдати і працівники спецслужб, які розбили й розграбували могили, зламали надгробки, а прах розкидали просто під ногами. Уціліла одна-єдина могила — останнє місце спочинку єпископа Андрея Бачинського. Історики дивуються й не можуть зрозуміти, чому її не чіпали. Кажуть, це найбагатше поховання, бо Бачинський був досить заможною людиною. Зараз у стінах є лише одне справжнє поховання, але надгробки все ж таки відновили. Хрестовоздвиженський Кафедральний Собор – місце величне не тільки своєю архітектурою та історією, а ще й атмосферою, яка панує в цій будівлі. Саме тут радо приймуть як туриста так і нужденного й розкажуть чимало цікавого з історії життя Собору. Марія Кочмарь Нагадаємо, Музей посеред єзуїтської кухні: подробиці знахідки у Кафедральному соборі Ужгорода (ВІДЕО)