Різдвяний "дракон": колядник та залицяльник

Образ Шарханая (з угорської – Дракона) відомий чи не в усіх народів світу. Хоча насправді казкової тварини й не існує, але в давнину люди наділяли змієвидну істоту унікальними здібностями – відроджуватися з попелу, видихати полум’я, творити дива. Крім того, дракон завжди вважався символом благополуччя, багатства та процвітання. Можливо, саме тому у селі Бороняво, що на Хустщині з дідів-прадідів аж до сьогодні заведено на Різдвяні свята ходити колядувати разом з милим добрим саморобним фантастичним персонажем. – Крім традиційних колядок, відомих у всій області, у нас є свої, унікальні, старовинні, з цікавим змістом та автентичною музикою. Супроводжує ж колектив у «мандрівках» селом ручний дракон – Шархань. Це чудернацьке створіння завезене в село монахами. Як саме – ніхто вже не пам’ятає. Проте істота живе на Хустщині до сьогодні. Майструють змія з дерев’яних рейок, які мають витягатися при натисканні на велику відстань, голову ж «тваринки» причепурють яскравою кольоровою тканиною (або папером) та блискучим новорічним серпантином. У відкритий рот «різдвяного друга» можна класти гроші, яблука, тістечка, солодощі. Химерна істота може й віддячити, «полизавши» ґаздиню язичком-китицею, – каже мешканка села Наталія Щадей. До речі, щоб «водити» дракона, потрібно мати неабияку фізичну силу, бо керувати унікальною вертепною конструкцією непросто. При цьому, той хто тримає «хвіст» істоти, повинен ще й співати, жартувати, маневрувати «підопічним». – Раніше Шархань допомагав юнакам освідчитись у коханні. Якщо парубкові подобалась дівчина, він брав друзів і йшов до неї колядувати. У гості навідувався 6 січня, після заходу сонця. Наспівуючи релігійних мотивів парубок мав при всіх родичах коханої кілька разів торкнутися язиком дракона одежі чи рук своєї обраниці. Таким чином батько майбутньої нареченої пересвідчувався у серйозності намірів «потенційного зятя» і знав, що після закінчення зимових свят потрібно чекати сватів, – ділиться знаннями пані Наталія. – При цьому символічному «залицянні» дракон мав головою ще й кланятись дівчині. Цікаво, що у попередні роки у селі було багато Шарханів, наразі віншують переважно з одним і тільки на Святвечір. Ходити з дранкончиком мають право тільки неодружені юнаки, при цьому вони не одягають маскарадних костюмів, не виконують знайомих у нашому регіоні вертепних ролей, проте фольклорний колектив завжди супроводжують троїсті музики з баяном. Важливо, що вперше на Закарпатті Шархань згадується у писемних джерелах XVII-XVIII сторіч у історичних книжках Степана Теслевця. Та зі слів мешканців Бороняви їхній дракон набагато старший, адже перша письмова згадка про село датована 1389 роком. Та й традицій, пов’язаних із диво-змієм у населеному пункті чимало… По-перше, «вигулюють» Шарханя тільки хлопці, і йдуть із ним колядувати тільки у ті оселі, де є дівчина шлюбного віку (від 16 років). Загалом у ватазі віншувальників може бути і 20, і 30 парубків. У гостях «затримуються» недовго», хвилин 20-30. Першою піснею, яку співають у господарів – «Радість нам ся являє». Загалом колектив виконує в одній оселі 5-6 різдвяних композицій. Крім того, разом із гуртом хлопців ходить «бесагар» – тобто, чоловік із торбою, у яку в кожному домі ґазда кладе наїдки та вино для щедрувальників. Між іншим, міфічна істота, що використовується ще й як музичний інструмент при колядуванні, може мати як одну, так і три голови. Крім того, фантастична рептилія мешканців Бороняви не зла, а добра, мудра, лагідна. Її пурпурові язики символізують полум’я родинного багаття і служать ніби оберегом мешканцям села від різних лих. zakarpatpost.net