На Закарпатті живе професійний спостерігач за птахами(бьордер)

22.02.2018 17:07 4679 0
На Закарпатті живе професійний спостерігач за птахами(бьордер)
Бьордер Євген Ман – про те, чому спостереження за птахами стають у світі такими популярними, і за якою дивиною приїздять бьордери на Закарпаття (Фото) Бьордвочінг (birdwatching) – це надзвичайно популярне нині хобі. По світу воно розповсюдилося з Англії, а особливо популярним є у США, де в наші дні бьордвочінг-туризм приносить до бюджету країни дохід, який дорівнює розміру річного державного бюджету України. Хобі це водночас просте і складне. Просте, бо полягає у тому, аби спостерігати за птахами, а складне, бо пташок, яких бьордер ще не бачив, потрібно відшукати, вичекати, а бажано ще й сфотографувати. Виявляється, бьровочінг є і в Україні. Любителів такого хобі у нас хоч і небагато (близько 100 осіб), однак із кожним роком стає все більше. Є боьрдери і на Закарпатті. Одним із таких, як він сам себе називає, орнітологів-аматорів є ужгородець Євген Ман. Про Євгена я вперше почула недавно, коли прочитала у соцмережах новину про те, що на ужгородському кар'єрі бьордвочер виявив зграю зовсім нетипових для нашого краю пташок – гірських вівсянок. Тепер подивитися на вівсянок, котрі на території України проживають лише у Криму, а найближче до Закарпаття – на татранських високогір'ях, приїздять бьордери з усієї України: Дніпра, Черкас, Києва. "Вівсянок на кар'єрі я побачив 7 січня цього року, – починає розповідь Євген Ман. – Пішов прогулятися і раптом почув дивний спів, якого раніше не чув. Заліз у хащі, тихенько наблизився до зграї невідомих мені пташок, сфотографував, а вдома почав роздивлятися ту дивину. Подзвонив товаришу, орнітологу Леоніду з Берегова, кажу: "Я тут здається, гірську вівсянку сфотографував", а він відповідає, що, мовляв, не може того бути. Але коли я виставив фото на форум орнітологів, то всі сумніви розвіялись – це дійсно була Emberiza cia, вівсянка гірська, і це викликало великий інтерес, як серед бьордерів, так і серед орнітологів.  Не встиг я зрозуміти наскільки це рідкісна і цікава знахідка, як наступного же ранку відписався і приїхав орнітолог Василь Глеба, з вокзалу – одразу на кар'єр . Того дня ми переконалися, що під Ужгородом живуть справжні гірські вівсянки. Можливо, вони прилетіли до нас, рятуючись від морозів на словацьких високогір'ях, але це все лише наші здогадки, бо про зимівлю чи проживання цих пташок на материковій Україні нічого не відомо.   Новина швидко поширилась і на форумах бьордерів, тож через кілька днів сюди вже їхали інші боьрдери та орнітологи. Уявіть, вони готові були долати сотні кілометрів, аби лише побачити цих маленьких, трохи більших від горобця, пташок! При цьому не факт, що поки вони би доїхали, вівсянки ще були би тут. Але бьордери задля нового виду та, якщо пощастить, то і фототрофею готові на такі ризики, тому приїхали. Вівсянки їх дочекалися, вони ще досі там. Ймовірність того, що вони у нас залишиться на літо і загніздяться, на мою думку, мізерна, скоріше навіть неймовірна. Та хтозна? Вони же тут – а це вже неймовірно". Євген не має освіти біолога, але птахами цікавиться з дитинства. Каже: може, через те, що батьки не дозволяли йому мати домашніх улюбленців, тепер їх у його будинку завжди багато. З 15-ти років хлопець почав ходити у походи Закарпаттям вже з метою спостереження тварин і птахів у природі. Птахи його цікавили найбільше. З книжок, а потім з Інтернету почав шукати зображення птахів, яких бачив у горах, лісах, на озерах, у місті. Те, що ми рідко помічаємо, Євгена цікавить у деталях. Під час цього інтерв'ю бьордер сказав: "Поки ви йшли до мене на зустріч, ви могли побачити мінімум 10 видів птахів". Я же сказала, що не побачила жодного птаха, бо просто на них не дивилася. Так і більшість із нас за щоденними клопотами зовсім не дивляться навколо, не спостерігають за природою і не помічають її. А між тим на Закарпатті можна зустріти близько 300 видів птахів, а це – близько 80% всієї орнітофауни України. Є серед них унікальні і рідкісні, побачити яких можна раз на 10, а то і  раз на 50 років, і для кожного бьордера це – велика удача. Наприклад, до нас їздять спостерігати за совами, великими хижими птахами, навіть на тому ж кар'єрі легко можна побачити круків, яструбів, соколів. Євгена більше цікавить тривале спостереження: звички птахів, подружні ігри, харчування, виховання пташенят тощо. Багато цікавого він дізнався про канюків. Влітку 2009-го він місяць спостерігав за сім'єю канюків на Перечинщині. Там, у густому старому лісі, він натрапив на велике гніздо канюків, звите на високому дереві. На усі вихідні Євген приїздив до лісу, обережно розкладав неподалік гнізда замаскований табір, а на дереві навпроти гнізда змайстрував собі схованку. О четвертій годині ранку, щойно починало світати, хлопець обережно вилізав на дерево, ховався у схованці і звідти у бінокль спостерігав за канюками. Одного разу необережно їх сполохав, тож вони надовго полетіли. А у гнізді залишилося лише маленьке пташеня. Батьки довго не поверталися, а пташеня було явно голодне, тож Євген вирішив малого канюка нагодувати. Заліз до нього у гніздо, нагодував сирим м'ясом, спробував встановити міні-відеокамеру, погладив і пофографував маля. А вже наступного ранку зі своєї схованки на дереві він спостерігав, як мама намагалася нагодувати пташеня мертвим кротом, а воно, сите, навідріз відмовлялося. Якось канюк навіть жив у Євгена на горищі. Йому подзвонив знайомий із села Липовець на Перечинщині і розповів, що місцеві чоловіки піймали "орла", хочуть його вилами заколоти, бо він краде у них курей. Він чимшвидше приїхав туди, і виявилося, що селяни піймали звичайного молодого канюка, який харчується мишами, кротами і жабами, але аж ніяк не домашніми курми. Селяни навідріз відмовлялися показати місце, де вони піймали птаха, а також пригрозили, якщо Євген знову випустить його в селі, пристрелять канюка, тому Євген забрав птаха з собою, поселивши вдома на горищі. Годував він канюка м'ясом та мишами з мишоловки. Коли птах оговтався і почав перелітати з балки на балку, вирішив відвезти його до реабілітаційного центру для хижих птахів на Івано-Франківщині. А от іншого канюка Євген врятувати не зміг. Одного разу він побачив птаха на камені посеред гірського потічка. Канюк стояв на одній лапі і не рухався. Євген запідозрив, що птах хворий, накинув на нього куртку, загорнув і повіз у місто. На жаль, в Ужгороді зовсім немає ветеринарів-орнітологів, котрі би спеціалізувалися на птахах, але навіть звичайний ветеринар побачив, що лапа птаха просто роздріблена і навряд чи зможе колись рухатися. Для канюка функціонування обидвох лап є життєво важливим, бо їжу вони не зможуть упіймати, маючи лише одну робочу лапу, тож Євген і ветеринар, після довгих вагань, вирішили приспати нещасного птаха. Рятувати птахів за роки орнітологічного хобі взагалі стало для Євгена звичною справою. Він вигодував кількох малесеньких ластівок зі зруйнованих гнізд, що є доволі непростим завданням, бо крихітну ластівочку потрібно годувати комашками і яєчною сумішшю тричі на годину. Зате в результаті він мав ручних ластівок, котрі, політавши, приземлялися йому на плечі – всі сусіди Євгена дивувалися такій дружбі! Також вигодував маленьке покинуте совенятко, яке через кілька тижнів бігало по будинку, граючись із м'ячиком, як кошенятко. Якось після сильного граду діти принесли Євгену маленького дятлика. Він був дуже брудний, відмовлявся від їжі, але вже через день став геть ручним, лазив по Євгену, вподобав його меблі, наробивши у них дірок. Справжню рятувальну операцію провів хлопець, аби врятувати гагару. Він побачив її на Ужі біля підвісного мосту. Птаха лежала на льоду з обмороженою кінцівкою. Євген  її піймав, приніс додому, поселив у ванній кімнаті, зробив для неї невеличкий басейн. Знайомі рибалки приносили Євгену маленьких рибин, він кидав їх у басейн, а гагара їх там швидко ловила. Але ветеринар сказав, що птаха дуже втратила у вазі, підозріло хрипло дихає, явно застуджена. Тої кількості риби гагарі було замало, тож Євген домовився з приватним рибогосподарством, і йому привезли одразу 100 кілограмів живої маленької риби. Птаха рибу їла, але вагу все одно втрачала. Що з нею робити, не знали ані ветеринари, ані колеги-бьордери, ані професійні орнітологи, ані, звісно, сам Євген. Коли через 15 днів гагара померла, він дуже засмутився, бо за цей час птах став цілком домашнім. Такі моменти хоч і дуже сумні, та аж ніяк не відвернули Євгена від його хобі. На цей рік у нього вже є багато планів, пов'язаних із бьордвочінгом. Він дуже хоче знайти надзвичайно рідкісного кам'яного дрозда(Monticola saxatilis), невеличку зграю якого востаннє бачили на Закарпатті 2008 року. Євген сподівається, що дрозда тут просто ніхто після того, як слід, не шукав, тому збирається цьогоріч його пошукати в районі Чорногірського хребта, а ще мріє колись вигодувати змалечку ворона, аби він став ручним і навчився говорити. "Я також займаюся відловом птахів, які мене цікавлять. Годую їх, спостерігаю за повадками, іноді намагаюся приручити, а потім багатьох пійманих чи придбаних у інших птахоловів знову відпускаю на волю. Минулої зими у мене вдома, у спеціально обладнаних клітках, жило досить багато птахів, але брак часу примусив мене більшість птахів випустити, а тих, що не можна випускати в нашій місцевості, подарував друзям. Тому зараз є лише дуже цікавий смеречник, якого мені привезли з Росії, і пара цьогорічних зеленяків. Спостерігати за ними дуже цікаво: як вони миються, як їдять, як залицяються до самичок. Навіть банально побачити, як вони чистять насіння і купаються – і те дуже пізнавально!", – каже Євген. Свої спостереження і відкриття ужгородський бьордер переносив на власний сайт, який також дав йому змогу знайти велику кількість однодумців у всьому пострадянському просторі. Нині невелика кількість українських бьордерів гуртується у соцмережах: діляться досвідом, фотографіями, ідеями, планами. Але Євген сподівається, що скоро настане той час, коли і на Закарпатті, такому багатому на природне різноманіття краї, бьордвочінг теж стане популярним, а туристи їхатимуть до нас за тим, аби просто побачити наших чудових птахів. Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід" За матеріалами: http://prozahid.com/  

Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!