На Тячівщині побували піші мандрівники

Здійснюють її двоє двадцятивосьмирічних хлопців зі Львова – актор та художник Андрій Бучко та режисер, драматург Сашко Брама. Під час цієї подорожі експедитори мають намір відвідати тисячі міст та сіл України – від заходу до першого блокпосту на сході, а також зібрати фото- та відеоматеріали про життя пересічних українців, аби створити музично-медійну виставу. Триватиме експедиція до кінця літа. Розпочали хлопці подорож із закарпатського Чопа. За два тижні дійшли до Тячівщини. Тож ми зустрілися з Сашком, розпитали його про проект та дізналися, чим зацікавила мандрівників Тячівщина. – Сашко, розкажи, будь ласка, як виникла ідея створити проект. – Задум визрівав поступово. Просто захотілося відкрити для себе багатогранну Україну, побачити на власні очі, як живуть українці, почути їх правду, їх історію. А всі культурні ландшафти, ситуативні моделі, випадкові сповіді та краєвиди, що траплятимуться під час всієї подорожі Україною, задумано фіксувати фотографією, аудіо- та відеозаписом. Згодом зібраний матеріал стане основою для створення музично-медійної вистави. Це буде електронна документальна опера про країну, в якій ми народились, в якій живемо, але про яку знаємо не так багато. Також під час мандрівки я веду щоденник, на основі записів буде створюватися драматургія та лірика для майбутньої постановки. Ймовірно, щоденник буде також опублікований, а деякі моменти з подорожі, зазняті на відеокамеру, ляжуть в основу фільму про нашу пішу мандрівку. – Чому обрали піший спосіб пересування Україною? – Це було свідоме рішення, адже, мандруючи пішки, є можливість споглядати життя у населених пунктах зсередини, зануритися в оточуючу дійсність, скоротити відстань між собою та іншими, незнайомими людьми. Кожен день подорожі – це стрибок в невідоме, а ночівля там, де застануть сутінки – в лісі, в полі, в церкві. Надихає знайомство з випадковими людьми, які розказують про своє життя. Це свого роду антропологічне дослідження, в якому описуємо середовище і власні рефлексії, фіксуємо внутрішні трансформації, збираючи матеріали для подальшого мистецького опрацювання. – Чи багато часу знадобилося, аби підготуватися до цієї експедиції? – Підготовку до подорожі розпочато ще восени минулого року. За цей час розроблялася концепція майбутнього твору, складався маршрут подорожі, закупили необхідну апаратуру та спорядження. Також за цей час сформувалася команда проекту. І коли вже все було напоготові, ми з моїм товаришем, художником та актором, а зараз ще й оператором – Андрієм Бучко зібрали рюкзаки й 1 червня прибули на поїзді до Чопа. Звідти й почалася наша мандрівка. І ось за два тижні ми дійшли до Дубового. – Чи вдалим видався старт «Enter UA»? – З першого дня мандрівки ми зрозуміли, що реалізовувати проект буде непросто. Подолавши того дня близько 25 км шляху, ми натерли мозолі на ногах та збагнули, що наші наплічники заважкі. Тож через кілька днів частину речей відправили назад до Львова. А завершився перший день мандрівки ще до сутінків. Близько 8 години вечора розклали намет у лісосмузі й позасинали. Однак наступного дня було вже легше йти. За день ми долаємо по 20-25 км шляху. Харчуємося переважно запареною у термосі гречкою та продуктами, що купуємо у магазинах по дорозі. Витрачаємо щодня від 30 до 100 грн. Поки що заощаджених коштів нам вистачає, а потім життя покаже. Бували під час подорожі й випадки, коли нас запрошували на частування знайомі знайомих, у яких ми, за попередньою домовленістю, й ночували. – Через які населені пункти пролягає ваш маршрут Закарпаттям? – Пройшовши Ужгородський район, ми мандрували селами Берегівщини та Виноградівського району. До речі, поблизу Королева нас настигла гроза, від якої врятував намет. Наш шлях пролягав й через Хустський район. Запам’яталося село Нижнє Селище, де ми мали заплановану зустріч з волонтеркою із США, яка приїхала до України навчати англійської мови закарпатських дітей. Також відвідали Хустський замок, побували у чеському кварталі міста. Подорожуючи Тячівщиною, ми зупинялися у селі Колодне, поблизу старої дерев’яної церкви, де панує неймовірна атмосфера. У Дубовому нас зустрів ваш земляк Траян Мустяце. І на цьому подорож Закарпаттям завершиться. Далі маємо намір через гірські хребти дійти до Ясіня, а звідти – до Івано-Франківська. – Яке враження справив на вас наш край? – Ми приємно вражені краєвидами, але прикро бачити викинуте у річку та на дорогу сміття. Ваш регіон активно розвивається і це приємно, але його культурний розвиток значно відстає від економічного. У нас немає наміру подивитися якісь конкретні місця чи піднімати глобальні проблеми. Нашою метою є фіксувати реальність, якою вона є. Так, гуляючи Дубовим, я не шукаю теми для зйомок, вони з’являються спонтанно. До прикладу, вчора я познайомився з двома школярами, попросив їх провести екскурсію селищем. Тож я глянув на Дубове вже очима місцевих дітей. До речі, це може стати мікросюжетом нашого проекту. Також Траян показав мені околиці Дубового. Були ми в Усть-Чорній, виходили на полонини. На Закарпатті, нам імпонує те, як місцеві жителі сприймають подорожуючих. До нас не було виявлено ні ворожого ставлення, ні нав’язливої гостинності. – Коли буде опрацьовано зібраний матеріал й де відбудеться презентація вашого мистецького продукту? – Це відбудеться не раніше осені 2018 року. Свою подорож плануємо завершити наприкінці літа, а далі будемо працювати над розробкою концепції сценічного твору. Передбачається, що презентуємо його у Львові. – Дякую за розмову. Успіхів вам та вдалої подорожі. За матеріалами: http://www.tyachiv.com.ua