Місто на річці Уж - тихе, маленьке, але Вавілон

Помилитися неможливо У моєму рідному місті всі знають, що таке шовдарь і коли приходить час його їсти. Тут варять надзвичайно смачний бограч: цікава страва, чи то густий суп, чи то перше і друге в одній тарілці (яка проза). Колір пурпурний, як тога римського імператора, запах пробуджує звірячий апетит і радість життя, мальовнича деталь веде за рамки реальності. У свята у нас зазвичай печуть 5-6 видів шетеменей. У неділю обов'язковою на столі є куряча поливка. Втім, особливо витончені газдині беруть планку вище. Наприклад, пригостять сім'ю кнедликами з м'ясом в підливі, а може, голубцями. Як вони виглядають в каструльний глибині! Поема! Укладені щільно, один в один, немов ужгородська бруківка, маленькі, товстенькі. В гостях багато не з'їси: хочеться, а непристойно. Спробував - і споглядаєш. Японська мініатюрність закарпатських голубців мене досі розчулює. Тут два виміри часу: місцевий (з різницею в годину) - для своїх, присвячених, за його законами живуть всередині сім'ї, групи, і адміністративний - загальноприйнятий. Ніякої політики, століттями обкатано, більше звичка. На кордон зі Словаччиною привезе міська маршрутка. До Будапешта - як до Львова, тільки в інший бік. Різдво і Великдень щасливчики святкують двічі. Зазвичай торжества надмірно затягуються. Православні сідають за стіл з католиками, потім католики з православними: сусіди, родичі, знайомі, друзі. Обмежень ніяких, загальна радість єднання. Трапляється, діти не розуміють мови батьків і навпаки. Власний син при мені попросив невістку перевести, що сказала їх трирічна дочка. Врешті-решт йому набридло бути присутнім в якості актора другого плану на урочистостях у тещі з тестем, він плюнув і пішов на курси угорської. До речі, в сім'ї зазвичай говорять по-українськи. Батьки між собою переходять на російську. Перескакують з мови на мову спонтанно, без напруги. Ось такий у нас маленький сімейний Вавилон. Автор: Людмила Загоруйко За матеріалами: https://focus.ua/