Карпаторусинська православна цивілізація

18.04.2019 20:25 173 0
Карпаторусинська православна цивілізація
Історичне Закарпаття з давніх-давен було багатонаціональним і поліконфесійним регіоном. Недарма багато авторитетних дослідників не безпідставно вважали і вважають, що його історію доцільно вивчати через призму міжнаціональних і міжконфесійних відносин. Звичайно, використовуючи першеджерела, накопичені в архівних установах. На прохання наших багаточисленних читачів, матеріали будуть подаватися в хронології історичних подій. Латинізація краю та боротьба з нею Після татарської навали, в другій половині ХІІІ століття, історичне Закарпаття, як і вся Угорщина, опинився у страшних руїнах. Спаленими та зруйновані були не тільки церкви, монастирі, але й майже всі села. В цих важких умовах угорські королі Бейла ІV та його син Стефан V взялися за заселення нашого краю. Інтенсивно цей процес проходив в західних районах краю в Бережській, Угочанській, Земплінській жупах, які заселялися угорцями та колоністами з Саксонії та інших регіонів Німеччини. Разом з ними появилося багато монахів латинського обряду та ксьондзів. Із створених ними осередків вівся наступ на ослаблене православ’я. Перші фортпости католицизму появилися на історичному Закарпатті наприкінці ХІ ст., коли певною частиною наших земель уже заволоділи угорські магнати. Передусім це була територія сучасного Берегова. Згідно з грамотою від 1098 року, вона належала брату угорського короля Коломана, а після його смерті – синові Ламперту. Останній на початку ХІІ заснував тут місто Лампергаза («Дім Ламперта» з перекладу з угорської). Саме сюди було запрошено колоністів сасів, які після смерті Ламперта, успішно господарювали тут, а місто перейменували в Лапертсас (назву Берегсас місто отримало в 1507 році). З приходом угорців і сасів почалася активна латинізація краю. В ХІІІ ст. був побудований в романському кам’яний католицький храм. С тої, первинної будови, мало що залишилося, адже собор багаторазово перебудовувався (дослідники і зараз сперечаються про справжню його назву). З другої половини ХІІІ ст. колоністи поселяються у Севлюші (Виноградові), а в ХІV ст. – в Хусті, Вишкові, Тячеві, у селах Сасівці, Бедевлі, Круглому та інших. Були це переважно ремісники, гончарі, гірники – вихідці з Саксонії, Баварії. Всі вони отримали тут землі, а також право на самоуправу. В кожному населеному пункті поселенці споруджували храми, частина з яких збереглася до наших днів. Вони мали не лише задовольняти потреби поселенців, а й здійснювати окатоличення місцевих православних русинів, які прийняли цю християнську віру візантійського обряду ще до розколу церков на православну и римо-католицьку у 1054 році. Його, візантійський обряд, за деякими джерелами поширювали Кирило (Константин) і Мефодій, котрі в 864-866 роках перебували в краї з просвітницькою метою. Пишу про це, хоча відсутні прямі письмові та археологічні джерела, підтверджуючі цей тезіс. Апостоли сприяли перекладу богословських книг старослов’янською мовою, освячували священників, проводили проповіді. Джерела свідчать, що Мукачівське єпископство було запроваджено, ще до приходу угорців в наш край у 896 року. Друга хвиля активізації католицизму серед русинства краю припала на ранній період правління королів нової династії Анжу, яка утвердилася в Угорщині після смерті останнього з Арпадовичів Андрія ІІІ (1290-1307). На престол було запрошено одного з правнуків Стефана V – Карла Роберта (1308-1342). Католик Карл Роберт привіз із собою з Італії чимало знаті, в тому числі монахів, що зміцнило позиції Ватикану в державі. Те, що представник Анжуйської династії опинився на угорському королівському престолі, явище не випадкове. Справа в тім, що хоч угорські королі з ХІ століття вважалися католиками, значна частина їх дотримувалась грецького християнського обряду. Прикладом може бути передостанній Арпадович Стефан V, який був зятем візантійського імператора і твердим, послідовним прихильником православ’я. За таких умов латинізація Угорщини гальмувалась, а це не відповідало бажанням Ватикану. Після невдалих спроб папи Григорія примиритися з Константинополем в 1274 році і папи Мартина ІV в 1282 році, стосунки між двома християнськими центрами, й до того напружені, значно погіршились і завершились розривом. Михайло Лучкай в «Історія Карпатських русинів», в Першому томі, так характеризує стосунки, що склалися в ХІІІ столітті між двома християнськими світами Угорщини: «Папи будучи неспроможними перенести розкол (мається на увазі вже згаданий 1054 рік – В. Р.), пробували викоренити грецький обряд, заманити на латинський обряд грецьких віруючих, тому за допомогою своїх послів заохочували як королів. Так і єпископів нищити грецький обряд. Не дивно, отже, якщо і королі і єпископи… для цього вважали відповідний засіб не дозволяти грекам жодного єпископа, до неосвічених і невіруючих посилати латинських пресвітерів». І далі Лучкай робить дуже важливий висновок: «Таким чином, поступово не тільки місцевості, але й провінції, населені русинами та греками, були зроблені латинськими». Отже, використавши кризове становище в Угорщині, викликане припиненням існування династії Арпадовичів, Ватикан свою стратегію реалізував шляхом насадження на угорський престол войовничого католика. І це йому сповна вдалося. Русинське населення активно виступало проти політики мадяризації та окатоличення краю. У 1315 році Земплінський та Ужанський наджупан Петро Петрович підняв підлегле йому населення на повстання. В прокламації «До всіх слов’ян і руських кріпаків» він закликав до непокори, «бо Кароль, як приверженець папської партії, хоче все златинизувати». (Иреней Кондратович // «Исторія Подкарпатской Руси». Для народа./ -Ужгород. 1924 г. с. 31-32). Опір русинів придушили тільки в 1321 році, після того як було вбито Петра Петровича. Протести однак не припинилися. Карл Роберт, переконавшись, що наскоком русинам католицизм не нав’язати, змінив тактику. Він почав запрошувати з Італії сановників, з допомогою яких розраховував продовжити окатоличення русинів підступно, методично, поступово. Для цього була суттєва підтримка. В 1322 році, на його запрошення, приїхала родина Другета. Цей королівський знатний васал та його нащадки, що прожили в нашому краї до другої половини ХVІІ століття (останній Другет загинув у 1684 році), отримали від Карла Роберта і його наступників великі маєтки з містами на Земплінщині, Берегівщині, Ужанщині. Їм належав і Ужгородський замок. Протягом ХІV-ХVІІ століть цей і інші подібні їм клани зробили немало для поширення католицизму серед русинського населення. Ще активніше йшло окатоличення краю при наступниках Карла Роберта – Людовікові Великому (1342-1382 рр.) та його молодшій доньці Ядвізі. Іреней Кондратович у згаданій книзі пише, що Людовік - «вірний син католицької церкви» - «огнем і м’ячем переслідував у Березькій та Марамороській жупах живущих там схизматиків…». (Там же с. 33). Основними релігійними центрами «схизматиків» русинів та волохів у той час були два монастирі : Грушівський та Мукачівський. Їх діяльність й рання історія та канонічна юрисдикція покрита багатосторічною завісою. Так само, як і питання пов’язані з «Пресвітером» Лукою» та «русинською плебанією» в монастирі на Чернечій горі в Мукачеві, а також роль та постать Київського уніатського митрополита Ісидора у питанні «повернення» «схизматиків» у лоно Католицької церкви в Угорщині після Флорентійського екуменічного собору 1439 року. Відтак, детально зупинимося на Брестській унії 1596 року, яка, згодом, привела до Ужгородської унії. Словом, нас, шановний читач, чекає зворушливе дійство. Ще раз акцентуємо увагу, що спиратися будемо на архівні першоджерела. Валерій Разгулов, історик-краєзнавець Нагадаємо, Ще більше цікавих новин, що варто побачити на «Першому» завтра, 19 квітня? Читайте також:До уваги водіїв: вночі в Ужгороді частково обмежать рух (Схема)

Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!