Юнак гасає Ужгородом в шортах навіть зимою при мінус 10

Щоразу після зустрічі поглядом із Максом чомусь у голові виникали такі асоціації, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ». Хлопця, який навіть взимку при мінусовій температурі їздить без майки в одних шортах на велосипеді вулицями Ужгорода, завжди супроводжують здивовані погляди перехожих. Відчайдух не звертає на це уваги, він просто насолоджується улюбленим заняттям, смакує життя з кожним подихом і  робить те, що приносить йому задоволення. Познайомитися з ним хотілось давно. І от ми домовилися на 18 годину зустрітись на Православній набережній. «Нарешті його розпитаю, як він не мерзне у морози, – думав про себе я. – Напевно, любить холод». Я прийшов заздалегідь. Коли подивився на годинник, була 17.59. «Запізниться», – майнуло в голові. Але в ту ж мить здалеку почув тріщання велосипедного ланцюжка велотріалу. Так. Він їхав. Він просто мчав. І звідусіль за ним спостерігали. Навіть ті, хто бачить його щодня. Хтось відкривав рот від подиву, хтось усміхався, хтось захоплено плескав  у долоні, а хтось вигукував: «Супермакс!». Проте юнак цього всього не помічав, та й до такої реакції давно звик. Він підлетів до мене, наче вітер. Глянув на годинник і сказав: «Я пунктуальний. Прийшов вчасно». Справді була рівно 18 година. Одразу ж спитав, як ставиться до того, що своїм виглядом шокує перехожих. «Дійсно, на мене реагують дивно, – почав розповідь Макс. – Найчастіше реакція буває негативною. Кажуть, що я, м’яко кажучи, не в своєму розумі. Хоча насправді висловлюються набагато в жорсткішій формі. Однак є й чимало таких, хто ставиться до мого захоплення позитивно, часто навіть пропонують мені власний одяг. Найчастіше так роблять  бідні, навіть безхатченки. Вони найбільш щирі, щедрі і добрі. Хоча самі доношують чужу одежу, але й нею готові поділитися… такі моменти розчулюють. Дехто знімав із себе речі і простягав мені. Інші ж лише кажуть, щоб я одягнувся, що на мене навіть дивитись важко, бо їм самим стає холодно». Максиму Верешу 17 років. Він дуже комунікабельний і зовсім без комплексів. Ми прогулюємося набережними, а він тим часом показує найрізноманітніші трюки.  То на передньому, то на задньому колесі їде, то перелітає у прямому значенні слова через якісь перепони. Його «залізний кінь» слухає господаря, наче жива істота, і покірно несе його вперед. За матеріалами: http://zakarpatpost.net