Фотограф Іван Кміт про своє сходження на мальовничу гору Піп Іван (ФОТО)

Через відлигу тоді, під час сходження, обрали Чорногірський хребет, адже на всіх хребтах нижче сніг злизало дощем і знімати там було просто нічого. Коли дізнався маршрут, попросив внести невеликі корективи, щоб була можливість побачити зблизька легендарний об'єкт українських Карпат - обсерваторію на горі Піп-Іван, яку ще іменують «Білий слон». Хто ж тоді міг знати, що саме він стане головним елементом всього походу ... Спочатку маршрут повинен був початися в с. Дземброня і через полонину Смотрич і Вухатий камінь вивести на Чорногірський хребет, по якому планувалося дійти до оз. Несамовите, а звідти через турбазу Заросляк повернуться в цивілізацію. Тобто класичний маршрут Чорногірським хребтом. Обсерваторія передбачалася «опціонально», тобто якщо буде час, дозволить погода і т.д. Дземброня зустріла нас весняною погодою і красивими хмарами. Залишки мокрого снігу клаптиками розкидані по сусідніх схилах. Нетривалий підйом і ми на полонині Смотрич, де у нас запланована перша ночівля. А завершив перший день походу не дуже мальовничий захід сонця ... ... І класична зйомка колиби з вогником у віконці в вечірніх сутінках. На другий день всі наші плани поламав проливний дощ, в який підніматися на хребет було б просто самогубством. За інформацією, отриманою від знайомих по телефону, через зледенілі схили кілька груп не змогли вийти на Піп-Іван. Це підтвердила пара туристів, які якраз спускалися, і не змогли вийти навіть на Вухатий камінь. Було вирішено перечекати ще одну ніч в колибі. Після обіду дощ вщух і щоб не сидіти без діла, вирішили сходити до водоспаду, познімати ліс. Водоспад замерз і був завалений снігом. А вище лісу - туман і чорні ялинки. Спробував пошукати себе в пейзажному «мінімалізмі». Загалом день знову пройшов понуро, на завтра твердо вирішуємо штурмувати хребет ... Новий день зустрів шикарним світанком. Хоч снігу практично не залишилося, світанок дозволив прокинутись бойовому духу. Вгору і тільки вгору! Починаємо штурм. Біля підніжжя Вухатого каменю починається лід. Підйом крутий, слизький і важкий. Можна зірватися і зупинитися десь далеко внизу ... Далі фотографії відсутні, не до того було. Нагорі дув шквальний вітер, за прогнозом пориви були до 25 м в секунду. Видимість кілька метрів. Перегруповуємося, одягаємо балаклави, маски і зимові рукавички. Тут вже не до жартів. Без окулярів нічого не видно - вітер б'є крижаною крихтою прямо в обличчя. В масці видно на метр вперед. Починаємо рухатися по GPS і через пару метрів помічаємо людей, що ховаються від вітру за великим каменем. Підходимо поцікавитися, чи не потрібна допомога. Це три дівчини, з палицями в руках і перемотаними скотчем штанинами замість бахіл. Йшли на Піп-Іван :-) Збилися зі шляху і вирішили перечекати негоду за каменем ... Показуємо дорогу вниз, яку по наших слідах ще можна знайти. Обіцяють спускатися. А ми йдемо по приладах. Я з GPS петляв першим, намагаючись не йти з стежки ні на метр. Решта - ланцюжком позаду. Були моменти, коли дивишся вперед і бачиш тільки білизну - ні неба, ні землі, ні горизонту. Напевно таке бачать після смерті. Загалом, перехід від Вухатого каменю до вершини Піп-Івана (а саме туди було прийнято рішення йти) зайняв кілька годин. І ось в такому світлі постав перед нами Білий слон))) Тут слід зробити деякий відступ. Вийшло так, що проникли всередину «слона» ми незаконно, адже зараз ця споруда знаходиться на реставрації і головний корпус на зиму законсервований. Звичайно, на той момент про це ніхто з нас не знав, знали тільки що роботи проводяться і що для туристів зроблені кілька кімнат під притулок. У цих кімнатах і планувалася ночівля, але де вони, також ніхто не знав. Думаю, якщо б такий сценарій передбачався заздалегідь, то ситуація з «слоном» була б вивчена більш детально, але, повторюся, маршрут планувався зовсім інший. Загалом, обійшовши обсерваторію по колу, знайшли всередину єдиний вхід - лаз через відкрите вікно, який через сніг знаходився на рівні ніг. Виявлена ??за ним кімната з нарами і столом і була прийнята за зроблений для туристів притулок. Так, пізніше ми зрозуміли що щось тут не сходиться, так як бачили трубу від грубки в сусідній прибудові. Але двері або натяк на неї так і не знайшли - прибудова нагадувала величезний крижаний замет. Тому і ночували наступні дві ночі в «незаконної» кімнатці ... Уже повернувшись додому я прочитав в фейсбуці замітку, яку опублікував Чорногорський гірський пошуково-рятувальний пост зі схемою, де знаходиться вхід в кімнати для туристів. Я так зрозумів, спровокували цю замітку викладені в мережу фотографії «нутрощів» слона від одного з членів нашої групи. Трохи пізніше схему переробив дизайнер Mykyta Grach для сайту «Karpaty.ua», зробивши її більш інформативною і зрозумілою. Я думаю, буде правильно показати її тут: Так що для тих, хто в майбутньому планує похід на Піп-Іван з ночівлею в обсерваторії - обов'язково беріть лавинні лопати і приготуйтеся копати кілька кубометрів снігу, тому що вхід постійно задуває. Ну а я продовжу. Усередині слона виявилося справжня сніжна казка. Надуви, наморози і обмерзання створили приголомшливі рельєфи і малюнки. Фотографуванням їх і займалися наступний цілий день, адже на вулиці почався справжнє пекло. Кілька разів хтось наважувався зробити вилазку для розвідки ситуації, але тут же з ганьбою повертався назад. Так був провалений «офіційний» маршрут і було прийнято рішення після ще однієї ночівлі спускатися вниз тією ж дорогою, якою вийшли на гору. Йти по хребту в таку погоду не представлялося можливим. До того ж при підйомі в групі сталося дві серйозних поломки - один снігоступ (той же що і в минулому поході :-)) і один тріснутий навпіл черевик. До речі, на другий день познайомилися з двома хлопцями, які піднялися в цих пекельних умовах в повній темряві. Вони як і ми обійшли обсерваторію по колу і увійшли всередину тим же способом. Напевно так сумно і закінчився б наш похід, але всі сподівалися на останній світанок, тим більше що прогноз погоди давав деякі невеликі надії. Виглянувши вранці останнього дня назовні побачили слабенький золотаве світло, що пробивається крізь хмари. І понеслося ... Світло і хмари змінювалися з такою швидкістю, що навіть окремі кадри з панорами виходили різними. Всі носилися навколо величезного снігового звіра, намагаючись крізь запітнілі лінзи встигнути зробити хоча-б кадр, адже крім його нутрощів за два дні більше нічого і не бачили .. «Слон» як привид то з'являвся, то зникав у туманному серпанку. А потім все знову затягнуло і ми пішли збиратися. Але все виявилося не так просто, нас чекала друга серія світлової вистави! Хмари розійшлися і зараз ми побачили синє небо і навколишні вершини. Продовжуємо бігати і знімати, знімати, знімати ... Але пора йти. Адже хочеться ще до заходу встигнути перейти на Вухатий камінь, який залишився обділеним увагою. Тепер рухатися по хребту одне задоволення - повний штиль і відмінна видимість. Боляче ступати по такій красі, руйнуючи слідами замерзлі візерунки. А слона ззаду знов починає затягувати грозовою хмарою. Встигаємо вчасно - захід сонця якраз починається. Знімаємо захід і починаємо спуск, який тепер став ще небезпечнішим. Якщо вгору йшли на снігоступах, чіпляючись їх передніми кігтями, то вниз снігоступи довелося знімати і убиватися п'ятами в заледенілий сніг. На щастя, обійшлося і всі успішно зійшли вниз. Ну а далі довгий перехід при ліхтариках прямо в Дземброню, де і провели останню ніч. Так ось і закінчилося наше пригода.