Успенська церква в Виноградівському районі належить до 10-ти цінностей туристичного Закарпаття

Зведена без жодного цвяху. За офіційними даними побудована 1669 року майстром Кочаловичем, який вибрав надзвичайно вдале місце для її розташування, в самому центрі с. Новоселиця. Вона ніби височить понад селом, обороняючи його від зла та напастей. За легендою церква є значно старішою. Кажуть: «Колись біля церкви росла стара липа, в середині якої було велике дупло. Коли проходили через село монголо-татари (XII-XIII ст.), то нищили і спалювали все на своєму шляху. Хотіли вони спалити і місцеву церкву. Зачувши про їх прихід, люди втeкли в ліс, залишивши все своє майно. І тільки один чоловік не встиг покинути село, тому і сховався в дуплі. Під стіни храму татари підклали солому й хотіли підпалити. Чоловік побачив це і закричав люто. Татари злякались голосу, що невідомо звідки линув, і втекли, так і не підпаливши церкву». Так церква збереглась і донині, увійшовши до скарбниці українського народного мистецтва. Дослідники Друзюк та Скоп зазначали, що храм – тридільний, складається в плані з однакової ширини бабинця (в цій частині молились тільки жінки), нави (тип базиліки, де молились тільки чоловіки) та меншої прямокутної вівтарної частини. Будівля покрита високим двосхилим дахом, який над бабинцем переходить у стрімку чотиригранну вежу, завершену гострим шпилем. За стилем пам’ятка відноситься до групи закарпатських дерев’яних храмів регіону Потисся, в яких з найбільшою повнотою виразився дух готичної архітектури. У церкві знаходиться настінний живопис XVII ст., який є унікальною пам'яткою мистецтва. Основною композицією храмового розпису є «Деісусний чин». Розпис розміщений на східній стіні. Згідно з відкритим під час реставрації написом цей живопис виконав у 1673 році Іоак Шваньков. Його живопис нагадує Несебрські ікони XVI – XVII ст. (Румунія). Зображених він наділяє індивідуальними рисами і внутрішньою силою. Для них характерні видовжені фігури, спокійний рух, яскравий живий колір, який контрастує з сивиною волосся. Живопис виконано на білому каоліновому ґрунті, а фарби наближені до олійних. Маючи прекрасне чуття монументального мистецтва, добре володіючи скромною палітрою, де використовуються тільки чорний, білий, жовтий та червоний кольори, отримані з місцевих глин та сажі, в інтер'єрі створена святковість та величність. Живопис останнього етапу настінного малювання нагадує старі книжкові гравюри. Орнаменти, овальне обрамлення сцен, декоративне зображення на білому фоні рослин та квітів, дуже схожих за оформленням українських стародруків XVII ст., які були сюди привезені з Києва, Львова, Острога. Наявність різностильового живопису в маленькій церкві свідчить про те, що на території Закарпаття у XVII-XVIІI ст. існував цілий ряд художніх осередків, в яких працювали талановиті, високопрофесійні народні художники. Їхня творчість стала невичерпним джерелом для пізнання минулого нашого народу. Фото: Юрій Крилівець"10 цінностей Закарпаття туристичного", Виноградівський район Валентина Горнецки