Спробувати все! Або дещо про екстремальні види дозвілля в Закарпатті

Відчути себе у вільному польоті, мов птаха – мрія, знайома напевне кожному з нас. Проте є люди, які на «мріянні» не зупиняються, а втілюють її у життя, регулярно ширяючи попід (а іноді і понад!) хмарами. Живуть такі і в нашому краї. Жителі Міжгірщини вже звикли бачити у небі цих «однокрилих» людей. Масовими польотами строкатих «зграй» парапланеристів тут вже нікого не здивуєш. Протягом останніх років на Закарпатті літають багато. Проте переважно… не закарпатці. Боржавські схили є дуже привабливими і доволі зручними в плані добирання для львів’ян та парапланеристів з інших західних областей України. Перевагою тутешніх гір є їх безпечність, відсутність кам’яних розсипів, скель, крутих схилів, але головне – тут хороша аеродинамічна атмосфера. Села Гукливе та Пилипець – головні пункти, куди прямують десятки, а часом й сотні пілотів. Тож не дивно, що саме тут відбуваються етапи кубків України із парапланеризму та інші подібні заходи. Зокрема, «Кубок Карпат», який вже встиг стати традиційним. Ці змагання стартували ще у 2000 році, тож цього літа святкуватимуть 14-річчя. Їх організаторами  виступають  Федерація парапланеризму України, львівський парапланерний клуб «Кумулюс», Міжгірська та Воловецька районні адміністрації. Раніше змагання проводилися в селі Гукливий Воловецького району, проте через невідповідну інфраструктуру були перенесені до Пилипця. Зазвичай щоліта у «Кубку Карпат» беруть участь близько сотні  спортсменів-парапланеристів. І не лише з України! «Є пілоти з Росії, Білорусі, Молдови, Словаччини, Польщі і навіть Іспанії», – зазначає Божена Кузьмич зі Львова, адміністратор змагань, яка займається  парапланеризмом близько 6 років. Що ж стосується закарпатців, то літає їх не так вже й багато – не більше двох десятків. І якщо гості «з тамтого боку Карпат» розглядають парапланеризм як спортивну розвагу, то для закарпатських пілотів – це швидше медитативна практика. «Ніяких шкіл чи інструкторів в нас не було. Усього вчилося самостійно. Часто, на жаль, навіть на власних помилках і ціною власних травм. Проте наразі вже є і досвід, і майстерність», – каже Михайло Левінець, пара планерист з багаторічним досвідом.  Закарпатські парапланеристи не надто прагнуть якихось спортивних досягнень чи висот. «Вільними пілотами» називають вони себе і стверджують, що літають виключно заради власного задоволення та тих неповторних відчуттів свободи, які може подарувати лише політ. На відміну від львів’ян, улюбленими місцями для польотів в ужгороців є схили гори Полонина Рівна та невеличкий пагорб поблизу села Худльово. «Оскільки ми рідко заздалегідь плануємо польоти, більшість наших виїздів стаються спонтанно, коли це дозволяє погода. Тоді ми зідзвонюємось і домовляємось про спільні польоти. У таких незапланованих виїздах близькість схилів є важливим фактором. Саме тому Полонина Рівна та Худльово для нас є оптимальним варіантом. У випадку з Боржаваою потрібно прораховувати все заздалегідь, тому туди вдається вибратися значно рідше», – каже Михайло Левінець. Що ж до туристично-розважальної складової, то вона у парапланеризмі теж присутня. І навіть якщо ви не наважуєтеся самостійно управляти куполом параплану, майстерно смикаючи за клеванти та ловлячи висхідні потоки, політати можливість є! Вас просто можуть «покатати» у тандемі. Тоді всі складні функції керування польотом виконуватиме пілот, а ви просто насолоджуватиметеся краєвидами або ж горлатимете від захвату чи страху. Щоправда, задоволення це не з дешевих – 15-20 хвилин у небі минулоріч оцінювали щонайменше у 300 гривень. Та хіба шкода грошей за можливість хоч на чверть години перевтілитись у птаху? Твердо вирішивши всерйоз зайнятися парапланеризмом, мусите також знати, що це недешевий вид спорту. Сам купол і додаткове необхідне спорядження обійдеться вам у кілька тисяч. І не завжди гривень. Хоча приємно, що таке екіпірування виготовляють і в Україні, зокрема у Харкові. Тож літати українцям можна і на «рідних» крилах. За матеріалами: http://www.unicum-zak.info