«Справжня аристократка духу»

Постать Ярослави Іванівни Бандурович (1913-1996) - це без перебільшення взірець для нащадків. Її життя, огранене кількома віхами: від безкомпромісного служіння неньки України до неперевершеного театрального мистецтва. Тому, невипадково, вшанування відбулися біля пам’ятника Тарасу Шевченка, якого вона так любила та шанувала. А її постановки шевченківських п’єс «Назар Стодоля» та «Зустріч о півночі» й зараз вважається взірцем театрального мистецтва. Як водиться, були урочисті промови, покладання вінків до пам’ятника.   Послідовник митця, керівник теперішнього, відродженого Берегівського українського Народного театру Ольга Матей (на фото), нагадала присутнім про те, що їх колектив в цьому році відзначає п’ятиріччя з того дня коли їх театру було присвоєно почесне найменування – імені Ярослави Бандурович. Ведучі (на фото) згадали (двома мовами – українською та угорською) і про творчість Ярослави Бандурович. Її біографія почалася писатися в нашому місті ще на початку 50-х минулого століття. А за плечима тортури та нелюдські умов ув’язнення в тюрмах та фашистських й гулагівських таборах. Але жодного натяку на це в її повсякденному житті. Вона зберегла до кінця найкращі людські риси: щирість і доброту. Тут, в Берегові, Ярослава Іванівна створює на базі міського Будинку культури аматорський театральний колектив, який вже через три роки отримає статус - «Народного». Мені особисто запам’яталася її постановка та виконання головної ролі в п’єсі Галини Запольської «Маральність пані Дульської». Для глядачі не тільки Берегівщини, але й усього Закарпаття, актори-аматори виходили на сцену з цією п’єсою майже 1000 разів (!). Це був своєрідний рекорд. Усього ж Ярослава Бандурович поставила близько 70 п’єс. Серед них й класиків української драматургії: «Ніч на Івана Купала» - М. Старицького; «Вкрадене щастя» - І. Франка; «Земля» - О. Кобилянської. У 1976 році за виставу «Поки гарба не перекинулася» О. Іоселіані, очолюваний нею театральний колектив був удостоєний званням лауреата республіканського фестивалю, отримав дипломом І-го ступеня. А у 1978 році на ХVІІ фестивалі театрального мистецтва п’єса в її постановці «Павка Корчагін» отримала відзнаку. Були відзначені і актори, зокрема виконавець головної ролі. Мій друг та колега, Павло Загрійчук (нажаль вже покійний) написав про Ярославу Бандурович, цю унікальної сили духу та волі людину, документальну повість «… І цвіла калина край дороги», де назвав її «справжньою аристократкою духу». Краще не скажеш! Валерій Разгулов Джерело: Перший кабельний