Неперевершений хронікер старовинного Берегова

Серед туристів нашого міста мають великій попит старовинні фотографії різних куточків Берегова. Зроблені, зокрема знаним фотомайстром Гейзою Ігнаци. Він автор понад тисячі світлин про наше місто. Готуючи цей матеріал, зустрівся з його онучкою Оленою – Магдаленою Калманівною Ігнаци. Вона багато цікавого розповіла мені про свого діда. Її спогади і лягли в основу цієї публікації. Генеалогію цієї родини дослідив двоюрідний брат  Гейзи Ігнаца, історик за фахом, який вивчав родовід не один рік у різних архівних установах і дослідив коріння аж до 1526 року. Неперевершений майстер  фотосправи, нащадок славетної родини народився 23 лютого 1880 року в Ужгороді. Здобув для свого часу непогану освіту. Захопився мистецтвом, яке тоді саме входило в моду – фотографування. Відтак із юнацьких років мріяв усе життя присвятити цій справі. У 23 роки одружується із Гізелою Товт, яка була родом із Сегеда. Подружжя до кінця життя зберегли глибокі почуття один до одного. У них народилися дві доньки та двоє синів. До слова, дружина за фахом теж була фотографом і в усьому допомагала чоловіку. Можливо, і завдяки цьому їх сімейне життя проходило гармонійно та цікаво, вони розуміли один одного з півслова. У 1907 році молоде подружжя переїжджає на постійне місце проживання до нашого міста, де з часом будують свій дім по вул. Сечені (зараз І. Франка). Тут і розмістили  фотоательє, а в другій половині знаходилося  власне сімейне помешкання. Інтер’єр майстерні був настільки чудово оформлений, що приваблював клієнтів. Вважалося великою подією сфотографуватися в ательє Ігнаца і отримати невеликій шедевр. Що саме так, переконався, коли переглядав їх величезні родинні альбоми із світлинами. Пройшло стільки років, а на фото виразні обличчя, навіть можна визначити риси характеру, - і жодної жовтої плями. Словом, час зберіг їх у первісному вигляді. А коли попит на знімки дещо зменшився, майстер знижує ціну на свої послуги. Відтак його клієнтами стають дрібні чиновники, студенти, військові, робітники, прислуга тощо. І зараз ці фото можна побачити  у родинних альбомах, берегівчан з особистим клеймом Гейзи Ігнаца. А ще тут же, в ательє, можна було придбати грамофони, а потім патефони та пластинки до них. Родина завжди  цінувала музику. Крім того, пану Ігнацу належав перший пересувний кінотеатр «Уранія», де демонструвалися «німі» фільми. Зберігся навіть рекламний буклет. Саме він у цей час очолює в місті громадський католицький рух. І це не випадково, адже в родині шанують серйозні релігійні цінності. Це міцний стержень його приватного та громадського життя. А ще робота, робота, знову робота… Їздять по селах, часто відвідують навчальні заклади, працюють і на замовлення. Власники друкарень замовляють у них кліше із краєвидами нашого міста та краю. Саме завдяки цим знімкам можемо милуватися і милуватися різними куточками та будівлями нашого міста. А ще – сотні фотографій, які зроблені на спортивних заходах, зокрема, Берегівського футбольно-тенісного клубу. Кажуть, що в той час, без Гейзи Ігнаца, не проходило в місті жодного весілля . І зараз ці знімки прикрашають родинні альбоми берегів чан. Реставрували навіть старі фото, виготовляли і діапозитив для рекламних цілей. Так з’являються статки, родина будує вже згадане власне житло та ательє. І зараз цікаво розглядати сімейні світлини, зокрема, коли на третій день Різдва Христового у 1928 році, щасливе подружжя святкує 25-річницю шлюбу, на яке  запросили відомих берегів чан. На інших знімках – респектабельні усміхнені люди,  ніщо не нагадує про початок Другої світової війни. У цей час старший син Ласло за допомогою батька стає власником респектабельного фотоательє у Сваляві, а молодший Калман, більш скромний та замкнутий, залишається  біля батька і працює з ним разом. У грудні 1940 року Калман одружується з Магдалиною Хабит, живуть щасливо і дружно, у них народжується шестеро дітей. Звернув увагу на ще одну світлину: на ній побачив  худого, неголеного чоловіка у військовій формі. За словами онучки, це її дід Гейза Ігнаци після полону. Тоді, щоб добратися додому з італійського фронту, довелося розлучитися із золотою обручкою. Але справжнє випробування долі його чекало після завершення Другої світової війни. З неї не повернуся старший син Ласло – пропав безвісті. Калман теж воював, з війни повернувся схудлий, стомлений та хворий. А вже у 1945 році на родину впало нове лихо. Нова, комуністична влада, конфісковує разом із ательє усе родинне майно. Єдиною втіхою було те, що функціонери, запропонували їм працювати за фахом тут же. Але, яка це була робота – постійно хтось втручався, провіряли все: продуктивність праці,режим,спілкування із замовниками тощо. Словом, знаходилися під постійним контролем у КДБ. Єдина втіха – діти та онуки. Їх успіхи радували стомлену душу Гейзи Ігнаца (їм присвячені сотні фотографій). Для голови родини завжди на першому місці стояли сім’я та робота. Саме в них він бачить продовження свого старовинного роду та збереження професійних секретів. Адже до фотографування привчав їх ще з дитинства. І хоча вони не стали професійними фотографами, але любов до цієї справи зберегли. Вже після хрущовської відлиги Гейза Ігнаци та Калман відкривають нове фотоательє, до якого перенесли родинне обладнання. Але незважаючи  на професійні, фахові знання, вони повинні були в першу чергу здати іспити про досягнення соціалізму, що викликало мовні та світоглядні труднощі. Крім того, у декого виникли питання до їх професійних поглядів. Нарешті, дозвіл все-таки отримали, разом вони працюють до виходу на пенсію батька. Продовжувати самостійно працювати Калман не захотів, основною причиною, мабуть, було те, що фотообладнання застаріло, а дбати про нове – не бачив у цьому смислу. Відтак працює на другорядних посадах і цілком присвячує себе родині, багато читає. Із шести його дітей ніхто не продовжив родинну справу, лише онучка Олена-Магдалина цілком присвятила себе зберіганню та вивченню великого родинного архіву. Як з’ясувалося, саме вона передала частину слайдів та фотографій про наше місто, колишньому берегівчанину, рабину міста Лондона – Хуго Грюну, коли він у 1989 році відвідав наше місто. Уже після його смерті, завдяки старанням доньки, у 2000 році лондонське видавництво «Вікінг» випустило спогади нашого земляка. Ця цікава книга  має символічну назву «Зниклі тіни» і переносить читача до Берегсаса 30-40 років ХХ століття. Саме це унікальне видання прикрашають світлини Гейзи Ігнаца. До слова, усі надані фотоматеріали незабаром були повернуті власникам у Берегові. Повертаючись до постаті Гейзи Ігнаца, слід відзначити, що він був дуже знаною та шанованою людиною, мав неабияке почуття гумору.  Доля подарувала йому довге затишне життя у родинному колі. Відійшов у вічність в 1961 році. Пішов із життя професіонал вищого ґатунку з чудовими людськими якостями, активний член угорської громадськості Берегова. Тоді так не писали, але всі відчували це, коли його ховали на міському римо-католицькому кладовищі. Валерій Разгулов  Джерело: Перший кабельний