Берегівщина поступово перетворюється в туристичну Мекку: Частина ІV

Сучасним і колишнім мешканцям нашого міста з яскравою , насиченою на події історією притаманна ментальність, яка часто доходить до містичного, духовного зв’язку між Береговим і його мешканцями. Особливо такі почуття спостерігаються тоді, коли наші земляки повертаються на землю своїх дідів-прадідів. Це можна назвати звичайною ностальгією. Тоді часто виникає бажання познайомитися з експозицією поштових листівок та аматорськими фотографіями про наше місто, яка експонується в музеї Берегівщини. Репродукції листівок із цієї унікальної колекції прикрашають кабінет міського голови Золтана Бабяка, що надає приміщенню, на мій погляд, своєрідний шарм, служить неповторним інтер’єром для ділових та результативних переговорів із партнерами та високими гостями. Є такий куточок зі світлинами нашого міста 20-30 років ХХ ст. і в кафе «Золота пава». Задум його власника, підприємця, депутата міської ради Миколи Якимця спрацював: для відвідувачів створена чудова аура тих часів. Дехто прямує сюди з єдиною метою: прийнятися минувшиною, відчути дух пращурів і помилуватися тогочасними краєвидами, які «прийшли» до нас завдяки фотографії. На виставлених листівках можна побачити розвиток і видозміни конкретних будов, мальовничих куточків,міське життя, ринкові сцени, фасади історичних об’єктів, унікальні краєвиди біля колишнього радгосп-заводу «Берегівський» та каналу Верке. Є багато карток рекламного характеру із фасадів ресторанів, готелів і навіть міського кінотеатру, які робилися власником для того , щоби показати вигляд свого закладу та його сервіс. Якщо поглянути на сучасні вулиці та фасади багатьох будинків, які свого часу надали нашому місту неповторний колорит, то вони змінилися кардинально, причому, іноді у не найкращий бік. В травні 2009 року у берегівському католицькому храмі Усіх Святих (назва Воздвиження Чесного Хреста помилкова і не відповідає дійсності) була виставлена королівська корона. Але мало хто знає, що інша національна реліквія угорського народу знаходилася в нашому місті 15 травня 1939 року. У спеціально збудованому біля пошти шатрі усі бажаючи мали можливість побачити правицю засновника угорської держави, короля Святого Іштвана. Понад п’ятдесят аматорських фотографій того часу про цю неординарну подію автор цих рядків передав на зберігання до музею Берегівшини. Вважаючи, що такий скарб не повинен належати одній людині. А ще це був своєрідний «бартер», взамін я отримав утрачену бабусину нагороду – медаль «За доблесний труд під час Великої Вітчизняної війни» Неперевершеним автором листівок і зараз залишається Гейза Ігнац (1980-1961), який мешкав на теперішній вулиці Івана Франка під 40-м номером. У нього був свій професійний принцип: листівки матимуть успіх лише тоді, якщо фотографові вдалося знайти насправді вартісний, цікавий, неординарний сюжет. Це був прибутковий бізнес, і такими світлинами цікавилися чимало видавців. Вони при цьому мали мету подати якнайбільше інформації про Берегово, адже підштовхувала їх до цього конкуренція. А ще він був власником першого в місті кінотеатру «Уранія». Про життя , про долю робіт Гейзи Ігнаца, а це понад двадцяти тисяч (!) знімків розповіла мені його онучка Олена-Магдалина Ігнаці. Слід відзначити, що коли наприкінці ХІХ століття з’явилася перша художня світлина про Берегово, в Європі розпочався новий спосіб спілкування поштою за допомогою так званих кореспондентських карток. Цю ідею вперше запропонувала головний поштмейстер німецького імперського поштампу Генріх фон Стефан у листопаді 1865 року, а відтак, у червні 1878 року, Паризька міжнародна конференція визначала поштівку із зображенням місця адресата офіційною формою кореспонденції. Надруковані на високому поліграфічному рівні альбоми про історію Ужгорода та Мукачева, ілюстровані старовинними листівками саме з місця адресата. Завдяки цим книгам виникло бажання зібрати, систематизувати та підготувати до друку видання і про Берегово. Ця скрупульозна робота вже ведеться. Адже у нас теж є унікальна , цікава історична і культурна основа, традиції. Берегово ж ніколи не було посереднім містом не для Угорщини, ні для Чехословаччини. А ще слава Всевишньому, що за 120 років із того часу, як вийшла у світ поштова листівка, на якій уперше було зображено мальовниче Берегово, надруковано понад 5 тисяч таких карток. Коштували вони, наприклад у австро-угорські часи від 5 до 30 філерів, так само дешевою листівка була за чехів, якщо вона вартувала 30 геллерів, то кухоль плезеньського пива можна було купити за 1 коруну. До речі, унікальні листівки, присвячені Берегову, можна придбати в Будапешті на аукціоні «Профіла», ознайомитися з ними в повному обсязі в музеї листівки у словацькому Серенчі. Роботи над виданням «Берегово у поштових листівках» ще багато , адже потрібно досконало вивчити історичний розвиток міста, архітектуру, пам’ятники тощо. Унікальним інформаційним джерелом є і надгробні пам’ятники на кладовищі, які також іще чекають свого дослідника. І щоб прискорити цей творчий процес створена ініціативна група для реєстрації громадської організації «Наше місто над Веркою».