Берегівщина поступово перетворюється в туристичну Мекку: Частина XІ

Реформатська громада Берегсаса виникла у середині ХVІ століття, очолив її відомий проповідник ідей Кальвіна - Балаж Радан. У 1548 році він став  єпископом, відзначився  своєю непримиренною боротьбою проти католиків. За його вказівкою у 1552 році реформати захопили храм Усіх Святих. У тому ж році монах-католик під час проповіді вбиває його у цьому храмі. 31 жовтня 1994 року на його честь  на фасаді реформатської церкви встановлена меморіальна дошка. Ще одна дошка  встановлена в честь трансільванського єпископа Іштвана Гелеї Котоно (1589-1649), сподвижника князя Габора Бетлена. Вона розповідає про початок його духовної кар’єри в нашому місті. Наступним єпископом після Балажа Радана був Мартон Шанта (Кульгавий) Калмаченгі. 2 грудня 1552 року він провів  в Берегсасі Перший Реформатський собор, що мав великий резонанс серед вірників цієї конфесії. Реформатську громаду міста підтримували з самого початку такі впливові  магнати: Петер Петрович та Лазар Швенді, на початку ХVІІ століття – Іштван Бочкої, Габор Бетлен, Дьордь Ракоці. За даними перепису панщини за 1613 рік, місцевий пастор отримував  із десятини 100 коп пшениці, чверть обмолоту зерна на місцевому млині; іншою долею  розпоряджався поміщик (у той час це був граф Міклош Естергазі) та мельник. У 1632 році пастором громади був призначений  єпископ Міхай Шимонді, через п’ять років цю посаду обіймав Мартон Чиба Тейфалві. Зі старовинних хроні дізнаємося, що з 1646 року по 1747 рік пасторами в Берегсасі  були Данієл Колоші (молодший) та Пал Сікай. За даними перепису панщини за 1645 рік, в часи Дьордя Ракоці, було два пастори, які мали окремі  будинки і були звільнені від сплати податків. У 1649 році, вже при Жужані Лорантфі, в їх домівках та церковній школі працювало 17 людей. Крім того, вони отримували прибуток від роботи  млина на річці Верке та половину мостового мита. Католичка Срфія Баторі обмежувала права реформатів, більше того, зменшувала платню та доходи священників цієї конфесії, перешкоджала їх діяльності, у тому числі  і в Берегсасі. Це призвело до конфлікту між княжною і наджупаном комітату Берег Іштваном Чакі. Але після 1680 року вже в часи правління Імре Текелі, реформати повертають собі  всі права та привілеї. У 1684 році пасторами в Берегсасі були Іштван Сантаї та Міхай Дєндєж, які ворогували між собою. Собор вимушений був їх попередити, так само, як у 1689 році пастора Герзона Серенчі за розпусту. У 1688 році після захоплення Мукачівського замку  кардинал Ліпот Коллоніч, опікун дітей-сиріт Ракоці, призначає у Берегсасі католицького священика, якому передає більшу частину володіння реформатського пастора. Але, за даними панщини за 1704 рік, за часи Ференца ІІ Ракоці, чверть доходів млина «Чіга» було збережено за реформатським пастором і школою. Тільки у 1711 році, вже після капітуляції Ференца Ракоці, Сепешська палата анулювала всі надходження з десятини і передала його католицькому священику. Саме у ці часи, в 1715 році,реформатська громада будує дерев’яну церкву (молитовний будинок) на території, яка належала  ордену Святого Ференца. Тільки у 1750 році рада намісника дає їм згоду користуватися дзвоном. Через двадцять п’ять років прихожани молитовного будинку письмово  звертаються  з проханням  дати згоду на перебудову свого храму. 7 вересня 1775 року з’являється розпорядження за № 1443 про перебудову, з приміткою, що реформати мають право  добудувати  башту. У церковному документі  за 1778 рік, який описав історик Тивадар Легоцький, читаємо, що в дерев’яній дзвіниці висить дзвін вагою 6 центнерів і є ще один  - 15 фунтовий, який раніше відібрали від католиків села Буча. У 1813 році розпочали будувати кам’яну церкву з баштою, яка збереглася до наших днів. У 1897 році з метричних церковних книг, які ведуться  з 1736 року, довідалися,що храм капітально був відремонтований. Але недовго городяни милувалися його красою - 2 травня 1918 року церква згоріла  через недбале  використання вогню солдатами чехословацької бригади, розміщеної в місті. Вдалося врятувати лише вівтар. Цей трагічний період в історії храму пов'язаний з діяльністю священика Єне Сутора,який очолював громаду  із 1920 по 1951 роки. Він домагається того, щоб церковне богослужіння проводилося в спортивному залі місцевої гімназії. Цілеспрямовано зміцнює матеріальну базу громади, і вже навесні 1922 року, за допомогою потужного підприємця Бача, храм фактично був  відремонтований і в своєму теперішньому вигляді має стиль пізнього бароко.  На місці згорілого органу було встановлено новий – подарунок фірми «Рігер». Ференц Єгрі у 1921 році відлив нові дзвони. Їх офіційне освячення  відбулося у 1929 році. На честь пастора  Єне Сутора на фасаді храму встановлена пам’ятна дошка. До речі, його перу належить унікальна історична праця про цей храм. Варто тут згадати і про реформатського дослідника Пала Ференці (1649-1716), який залишив після себе унікальну працю про минуле нашого міста. Нам же залишається  на закінчення перерахувати усіх пасторів храму, які служили  службу Божу після Єне Сутора: Іштван Іллеш – 1951-1965; Пал Форган – 1965-1994; Бейло Сабо -1994-1998; Гержон Тарацкезі  - 1998-2003; Ференц Тарацкезі – із 2003 року. Валерій Разгулов Джерело: Перший кабельний