Берегівщина поступово перетворюється в туристичну Мекку: Частина X

Берегову  понад 900 років. У Європі це найстаровинніше місто зі своєю яскравою та неповторною історією та унікальною архітектурою. Своєю старовинною пеленею  відголосків тисячолітньої історії овіяний легендами римо-католицький Собор Усіх Святих, який давно став  візитною карткою міста. Але розпочати свою розповідь про цей витвір архітектурного мистецтва мені доводиться з іншого. З подивом, бо раніше не звертав на це увагу, у Вікіпендії та інших джерелах дізнався,що цей Собор чомусь називають костелом Воздвиження Святого Хреста. Зовсім не угорська назва. Крім того, «templom”   з угорської: церква або храм. Взагалі в їх релігійній культури немає поняття – костел. Це могли собі дозволити історики радянської доби, це напевно, за їх рекомендації на  охоронній дошці (на фото), встановленій на фасаді храму, позначено, що це костьол. До речі, нещодавно наш земляк, голова кураторію фонду «Заради Берегова» Арпад Долмої перевидав унікальну монографію про Берегівську римо-католицьку церкву. Її написав і видав в нашому місті у 1907 році Янош Рона. Видання містить багато цікавих фактів про цей Собор, та жодного слова там не має про назву з Вікіпедії. А ще, рекомендував би усім скептикам, ознайомитися з табло (на фото), встановленого біля храму. Мова йде про відвідання римо-католицьких святинь краю. Там чітко написано: Берегівський римо-католицький храм «Усіх Святих». І, крапка! Із балкона чотиригранної башти з сонячним годинником римо-католицького собору відкривається чудова панорама Берегова. Кілька років тому, здійснилася моя дитяча мрія, вдалося, нарешті, піднятися на вершину цієї башти й зробити з балкону кілька панорамних фото. На одному із вікон стрілоподобної форми у південно-східній частині апсиди собору висічена дата – «1100». Можливо, це первісна дата будівництва церкви, яка, за легендою , записаною Мігалем Томпою, знаходилась на цьому місті. Храм, за переказами, збудував пастух  Сас, за рахунок знайденого  ним золотого скарбу. Цю легенду спростовує авторитетний краєзнавець Тиводар Легоцький. Він писав у своїй відомій трехтомній монографії: «Що стосується легенди, згідно  якої пастух Сас  на місці нинішнього римо-католицької церкви знайшов великій скарб і побудував  на цьому місті церкву, а навколо неї місто, яке пізніше  назвали Берегсасом, то вона не має історичного підтвердження».  Письмові джерела свідчать, що кам’яний собор збудовано у 1242-47 роках, після того, як татари  на чолі із темником Бурундаєм у березні 1241 року спустошили наше місто. Собор отримав назву Усіх Святих. Від цієї забудови ХІІІ століття збереглися  фрагменти  різьбленої колони, а також дві вирізані з каменю фігури над північним входом. 6 липня 1320 року король Карло Роберт  одружується з донькою польського короля Владислава Локетка. Як шлюбний подарунок король дарує Лампертас (так тоді називалось наше місто)дружині Єлизаветі. Королева розміщує тут  свою літню резиденцію. Настоятель собору Усіх Святих стає проповідником царської особи, яка засновує в місті монастир домініканців. Після її смерті у 1380 році місто переходить  у власність сина короля Людвіга Великого. При ньому почалася реконструкція  собору, яка, судячи, з напису під тріумфальною аркою храму, завершилася у 1418 році. До собору належала і каплиця архангела Святого Михайла, збудована у 1418 році Жигмондом Люксембурзьким (розібрана у 1846 році). Дата «1522», висічена на порталі у південній частині, а також дві інші – на вікнах хорів – «1504» та «1512» - говорять про те, що будівельні роботи особливо інтенсивно велися на початку ХVІ століття. Письмові джерела свідчать, що папа Лев Х у 1519 році звільняє настоятеля собору Усіх Святих від підпорядкуванням Егерському єпископату, надає йому право у святкові дні надавати єпископське благословення та носити посох і мантію. У цей час у храмі  проводиться  перебудова хорів та новий розпис стін та стелі. У період реформації прихильники цього нового релігійного руху у 1552 році штурмом захоплюють собор. На цьому не зупинилися, у 1573 році вони грабують  монастир домініканців. 17 липня 1657 році у місто несподівано увірвалися  рейтари польського князя Любомирского. Більшість мешканців сховалася у кам’яній церкві, яка все ще належала реформатам. Поляки обклали  собор хворостом та підпалили. Значна частина людей загинула, місто було перетворено в руїни. На почорнілих від сажі стінах Любомирський наказав написати метровими буквами по-латинські: «Vicem pro vice reddo tibi, bone vicine!» («Око за око. Віддаю тобі борг, дорогий сусіде!»). Така була помста за невдалий похід до Польщі трансільванського князя Дьордя ІІ Ракоці. Шлях рейтар був відзначений пожежами, руїнами сіл та міст,усіяний трупами невинних людей. У 1660 році Берегсас переходить у власність вдови Софії Баторі, яка була фанатичною католичкою. Бажаючи врегулювати релігійні, національні конфлікти в місті, вона повертає католикам їх храм Усіх Святих та відбудовує каплицю Михайла Архангела, в якій проводилась літургія. Реформаторам було запропоновано будувати власну церкву за межами міста. Тривалий час вони користувалися церквою в Ардо (споруджена у ХV ст.). Після смерті Софії Баторі  у 1680 році її власність та володіння переходять до Ілони Зріні. Через два роки 39-літня Ілона виходить заміж за 24-літнього ІмреТекелі, який незабаром стає правителем 13 комітатів, визволених від австрійців. Проголосивши себе князем Парциума, він разом з турками воює проти Австрії. Після поразки відбірної турецької армії під Віднем у 1683 році австрійці переходять  у наступ. Восени 1685 року фельдмаршал-лейтенант граф Капрара вимушений був відступити  від стін Мукачівського замку і зняти тривалу облогу. Його гарнізон використав цей несподіваний відхід для поповнення  провіанту та фуражу. Капітан замку Андрій Радич, який успішно керував його обороною, з невеличким загоном  прибув до Берегсаса, сподіваючись запастися продуктами та вином. У місті мешкало багато лобанців, предків сасів, ревнивих католиків та прихильників Габсбургів, які зайняли кругову оборону за кам’яною огорожею собору Усіх Святих. Куруци не мали достатньо сил вибити  звідти лобанців, у той же час боялися вийти із міста, передбачаючи, що більш численний ворог знищить їх у відкритому полі. Капітан Радич не став ризикувати людьми при штурмі, він просто розібрав навколишні дерев’яні будинки і підпалив церкву. Навколо неї ще зберігалося риштування. Був вітер, і храм охопило полум’я. Лобанців, які вискакували із вогню, солдати Радича розстрілювали впритул. Верх храму упав, стіни потріскалися. Вогонь перекинувся на сусідні будівлі. І 8 липня 1686 року Берегсас згорів майже повністю. У 1690 році був, нарешті, призначений новий католицький  священик та відроджена каплиця Михайла Архангела. Каміння з руїн храму  розібрали  на забудову  міста,  відтак довершуючи його руйнацію. У 1780 році Антал Солдаки розробив проект відродження католицького собору, але в місті не знайшлося коштів на це. Тоді настоятель Янош Йондришич особисто звернувся до імператора. У своєму зверненні він писав, що в капличці Михайла Архангела вміщується усього сто прихожан, у місті ж проживає понад 400 католиків, а також розташовується полк Траутманстрофа. Але залишки собору продовжувалися руйнуватися, навіть у 1785 році із соборного каміння будують  католицьку школу (сьогодні на її місті знаходиться будівля, в частині якої знаходиться офіс Мальтійського ордену). У 1829 році ужгородський зодчий  Андраш Турнер розробив проект  відродження  католицького собору у стилі бароко. Проект затвердив  Естергомський  архієпископ, але вірники відхилили його. Бароко вийшло із моди і численна католицька громада Берегсасу (у 1839 році нараховувалося 825 римо-католиків), бажали бачити  свій храм таким, яким він був до руйнації. Такий проект розроблений Альбертом Тишлером, був затверджений 15 листопада 1839 року, а з 1846 року розпочалася відбудова храму. Незважаючи на зміни, пов’язані із відновлюючи ми роботами у ХІХ столітті, собор зберіг характерні риси романського та готичного стилів. Тоді ж  був перенесений до храму олтар з іконостасом із зруйнованої польськими рейтарами мужайської церкви.  У 1899 собор збагатився органом (створений на відомій будапештській фірмі братів Рігерів). Історичну цінність  має і сонячний годинник на його західній стіні, який показує середньоєвропейський час. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1761 цей Собор віднесений до Пам’яток архітектури  національного значення і захищений Державою. Валерій Разгулов Джерело: Перший кабельний